Сьогодні Ганні Василівні виповнилося 70 років. Але ніхто до неї не зателефонував з привітанням. Забули про стареньку бабусю…
Вона сумувала в сквері лікарні і гірко плакала. У цей день їй виповнився сьомий десяток, проте, жоден родич не приїхав і навіть не подзвонили.
Однак сусідка по палаті, Орися Степанівна, привітала її, а ще подарувала подаруночок. Також санітарка Марина яблучком пригостила. Пансіон досить пристойний, однак співробітники були досить байдужі до цієї ситуації.
Природно, всім відомо, що це місце, куди привозять людей похилого віку доживати свій вік їхні діти, коли їм вони вже були не потрібні. А Галину Василівну туди привіз син, за його словами набратися сил і полікуватися, але насправді старенька просто починала заважати невістці. Оскільки квартира була її, син попросив написати на нього дарчу. У той час, як пані Галина підписувала дарчу син клявся, що вона буде жити у своєму будинку і все у неї буде добре. Однак все сталося не так, родичі приїхали до неї, і у них розгорілася війна з невісткою.
Невістка завжди була чогось не рада, то не так їжу зробила, ванну не помила і так далі. Син спочатку заступався, але далі йому самому набридло, кричати почав. Далі бабуся почала помічати, що вони весь час між собою про щось перемовляються, але, варто було їй з’явитися – відразу замовкали.
І одного ранку синочок почав говорити, мовляв, підлікуватися їй треба, розслабитися. Галина Василівна ж, подивившись прямо в очі, запитала:
– Невже в притулок хочеш мене здати?
Той розчервонівся, після чого розгублено відповів:
– Мама, що ти таке кажеш, це всього лише пансіонат для лікування. Пробудеш там місяць, після чого додому повернешся.
Завіз її, квапливо підписав деякі документи і досить скоро пішов, давши обіцянку швидкого повернення.
Але повернувся він лише раз: привіз 2 яблука і апельсина, поцікавився про те, як йдуть справи, і, навіть не вислухавши толком, поїхав.
Ось так і живе вона тут два роки.
Після одного місяця синок так і не забрав рідну матір, і вона вирішила зателефонувати на домашній телефон. У трубці почувся голос зовсім незнайомих людей, і виявилося, що квартира вже продана, а місце розташування сина невідомо. Багато ночей пані Галина проплакала, знаючи, що вона залишиться тут. Найприкріше було те, що довелося образити дочку заради сина.
Жінка народилася в селі. Там і чоловіка собі знайшла, ним виявився однокласник. Жили вони у величезному будинку, була худоба. Не були багатіями, а й не голодували. Але одного разу приїхав з міста сусід і розповів, як же жити в місті чудово. Що і зарплата прекрасна і жити є де. Тут чоловік захотів в місто. У підсумку умовив. Все продали і переїхали. Без квартири подружжя не залишилося. Пізніше взяли меблі і стару машину. А на ній чоловік потрапив в аварію.
На жаль, Павло (чоловік Галини) помер. Вона залишилася одна, а у неї в той час було дві дитини. Щоб не залишитися голодними і не одягненими довелося підлоги підмітати в під’їздах. Сподівалася на те, що дітки будуть допомагати, однак не вийшло.
З сином сталося щось дуже погане і довелося брати борги, тільки щоб в тюрму не посадили, далі 2 роки вона ці борги і віддавала. Далі дочка, Христина, чоловіка собі знайшла, а там і дитина з’явилася. Спочатку все добре проходило, а після року хворіти почав. З роботи вона звільнилася, треба було з онуком лікарні відвідувати. Діагноз виявити тривалий час у лікарів не виходило.
Далі виявилося, що у дитинки хвороба, яку можуть вилікувати тільки в одному інституті. Однак там величезна черга. За час, поки лікували онука, чоловік пішов від Христини, але житло залишив. У якійсь лікарні вона завела знайомство з якимось чоловіком, дочка якого хворіє на ту ж хворобу. У підсумку вони вирішили жити разом. Після п’яти років її тодішній чоловік серйозно захворів, і були необхідні гроші. Вирішила Христина попросити у матері. А у неї гроші були, але вона хотіла передати їх синові, на квартиру. А чужій людині Галина віддавати гроші не хотіла, тому й відмовила. Христя дуже образилася і зопалу викрикнула, що старенька їй більше не мати і що допомоги від неї не буде.
Відтоді пройшло 20 років, а вони все не спілкуються.
Чоловік вилікувався, і вони з Христиною і дітьми поїхали жити до моря. Природно, Галина тепер шкодує. Вставши з лави, пішла в пансіонат.
Раптово, вона почула:
– Мамо!
Серце забилось з шаленою швидкістю. Галина повернулася. Це її дочка.
– Як я рада, що тебе знайшла. Брат адресу не давав, однак я йому судом пригрозила, а він і злякався. Вони пройшли в пансіонат і присіли на ліжко.
– Вибач мені, будь ласка, за те, що не розмовляла довго. Мені дуже соромно. А потім ти мені приснилася. Уві сні ти ходила по лісі і плакала. Загалом, дуже великими зусиллями я роздобула твою адресу і приїхала. Збирай речі, ти їдеш зі мною.
Тремтячими руками старенька обійняла свою доньку. По її щоці пробігла скупа сльоза щастя. Наступного дня бабуся їхала разом з Христиною до нової домівки. Донька забрала стареньку мати додому.
А ви б змогли пробачити такий вчинок та забрати стару жінку додому?
