Коли навколишній світ більше не має значення, то проявляються усі наслідки втоми, образ, розбитого серця. Почуття переходять на другий план і включається режим автопілота.
Згодом настає момент абсолютного спокою. Таке відчуття трапляється після довгого плачу чи важкої справи. Глибоко в тобі сидить самотність, яка виходить назовні. Вона дуже міцна і має набагато більше сили, ніж ти. Адже ти думаєш, що не вартий кращого, а вона тільки підтверджує : “це правда”.
“Ти можеш закрити на мене очі, але я нікуди не дінуся”
Самотність з точки зору психології показує внутрішнє становище людини. У мене відчуття, ніби це щось непорушне і неминуще, що знаходиться всередині тебе, поки ти намагаєшся впоратися назовні з життєвими негараздами. Та в одну мить вони тебе накривають з головою.
А ще ми звикли будувати ілюзії та чекати від людей того, що вони ніколи не зможуть нам дати. Адже від брехуна не дочекаєшся щирості, від безсердечної людини – емоцій, а від похмурих – радості. Та ти не можеш залишити їх наодинці зі своїм “Я”, а намагаєшся змінити їх в кращу сторону. Та ці благі наміри лише принесуть біль та розчарування, але жодного результату.
У моменти відчаю, коли здається, що виходу немає, ти бачиш світло в кінці тунелю. Усередині тебе знаходяться сили, щоб пережити цю темну ніч і дочекатися світанку.
Тоді ти ставишся до себе по-іншому. З турботою і теплом. Це все через самотність. Вона намагається зберегти тебе в цілісності, бо твої зовнішні метання і вихід із зони комфорту зовсім їй не по душі. Самотність – це твоя своєрідна група підтримки.
Особливо тоді, коли з’являються проблеми.
“У мене є я, разом ми впораємося”, – ось ці слова я повторюю собі, коли залишаюся наодинці, бо здається, що увесь світ обернувся до мене спиною. І в момент повного відчаю, коли опускаються руки і стає байдуже, що буде далі, раптово з’являються сили і надію на краще.
Ти усвідомлюєш, що такі обставини склалися не вперше і не востаннє. Однак ти вже одного разу з цим впорався, тому і зараз зможеш. Головне пережити це, адаптуватися і винирнути. Нехай це буде довга дорога, але ти маєш прийти в себе.
І тобі не потрібні для цього інші люди, які навіть не уявляють, що робиться у тебе всередині.
Не розчаровуйся і не опускай руки, якщо здається, що для тебе настав кінець світу. Це мине. Згадай, хіба таке відчуття у тебе вперше?
Тобі виходило взяти себе в руки тоді і вийде зараз.
Нехай усе навколо руйнується, але ти маєш внутрішню силу, яка завжди все відбудує. Довірся їй. Прислухайся до себе. І не забувай, що у тебе є ти.
А як ви переживаєте складні періоди у вашому житті?
