У мене є дочка Наталя. Їй 33 роки, а її чоловікові – 37. Вони з Юрком в шлюбі вже 11 років, але дітей у них немає і вони про них ще навіть не думають.
Ми з чоловіком і наші свати надіялися, що через рік-два з’являться онуки, а вийшло все зовсім по-іншому.
Пара не хоче дітей. Ми намагалися з ними поговорити, але все марно.
Наталя з Юрком мають гарну роботу і добре заробляють. Дочка в туристичній агенції обіймає посаду провідного спеціаліста, а зять має свій бізнес. У них є трикімнатна квартира і у кожного по машині. Спочатку ми, батьки, думали, що вони придбали велике житло, бо планували поповнення в сім’ї.
Та це не так. Вони вже кілька років мешкають у новій квартирі, яка розташована в гарному районі, але про дітей ні слова.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Вони подорожують світом, ходять по ресторанах і нам з сватами допомагають. А розмова про дітей – це табу. Сказали, щоб ми не пхалися у їхні справи.
Одного разу я вже казала Наталі: “Ви тільки народіть, а ми з батьком допоможемо, виростимо. Адже поки що не старі”. Вони могли б жити так, як їм заманеться, а ми подбали б про онука.
Дочку ця пропозиція розлютила. Звичайно, що вона не погодилася.
Я ніколи не думала, що залишуся без онуків, а мої діти будуть по світу їздити, машини міняти і проводити час з друзями.
Вони кажуть прямо, що діти їм не потрібні.
Ми з чоловіком довго думали і наважилися всиновити дитину.
Тепер Наталя не хоче з нами спілкуватися. От вже пів року ми не підтримуємо зв’язок.
Не знаю як складеться життя, але зараз ми з чоловіком радіємо, що змогли ощасливити малечу.
Сподіваюся, що з часом усе налагодиться…
А що ви думаєте про цю ситуацію?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
