Ледь досягнувши повноліття, я вискочила заміж. Вискочила – найточніше визначення вчинку, несподіваного для навколишніх і для мене самої теж. Але що зроблено, то зроблено. Починалося нове життя, зовсім мені незнайоме, воно передбачало поміж іншого знайомство з батьками мого юного чоловіка, який був розгублений не менше за мене. Ми обидва випали з гнізда, ще не навчившись літати як слід.
Одного ранку, коли моя тітонька Аня годувала мене сніданком, як зазвичай, підкладаючи смачненьке і умовляючи з’їсти, до нас зайшла сусідська бабуся. Спостерігаючи за процедурою годування, вона сумно так промовила:
– Розбещена ти, дівка, образи не знала, ось постривай, свекруха тобі кров-то попсує.
– Годі вам лякати дівчинку, – обложила сусідку моя тітонька Аня.
Дійсно, з образами я тоді ще не була знайома, наша незвичайна сім’я складалася з бабусі і трьох її дочок, мамою моєю і брата Женьки була молодша сестра Євгенія, а я була улюбленицею старшої сестри Анни.
Чоловіків не було, всіх сестер обділила війна. Жили всі дружно і діти отримували любов і турботу в повній, а іноді зайвій мірі.
Як наймолодшу, мене балували особливо. Не знала я образ, права була старенька. Але ось слово «свекруха» різонуло, здалося таким недоброзичливим, злим і колючим. Свекруха – звучало загрозливо, врізалося в пам’ять і не відпускало до самої зустрічі, немов обіцянка якихось невідомих ще мені неприємностей.
Свекруха виявилася симпатичною, високою, фігуристою жінкою, вона сказала мені: «Проходь, доню» – і посміхнулася. Нічого страшного, вона клопоталася, пригощаючи нас, потім повела у двір, показала свій невеличкий город з рівними високими грядками, на яких вже зеленіли різні сходи, і похвалилася поросям, яке радісно захрюкало, побачивши господиню.
– Борька, Борька, погодую зараз, ти у мене хороший, розумник ти, – ласкаво сказала вона поросяті і мені якось стало приємно, немов це мене вона похвалила.
Цей город, порося Борька – все було мені зрозуміло, знайоме з дитинства, викликало довіру, у нас поросят теж завжди чомусь звали Борька і говорили їм добрі слова, коротше, все мене заспокоювало і навіть починало подобатися.
Вранці чоловіки наші йшли на роботу, на якесь будівництво, а ми залишалися на господарстві. Але ось те зле слово «свекруха» заважало мені якось називати її, а це ставало все необхідніше і одного разу, коли вона похвалила моє ім’я, я почала розповідати їй про Таїс Афінську і вона, сміючись, сказала: «А ти ось так і клич мене, доню, я Таїсія, вона Таїс, здорово виходить. Тобі це ім’я подобається?»
Так вирішила свекруха важку для мене проблему і я почала називати її Таїсія, додаючи, звичайно, по батькові – Ігорівна. Життя налагоджувалося. Яка вона була усміхнена, швидка, як вміла непомітно виконувати всю домашню роботу, коли я прокидалася, сніданок чекав мене на столі, точно як вдома, підлоги протерті до блиску, а город прополотий і Борька нагодований.
Ми сідали на ганок розмовляти і вона, все сміючись, розповідала, як дісталося їй у війну гіркого до сліз з трьома пацанами, як працювала вона на лісозаготівлях по військовій повинності, а дітлахи загубили картки на хліб, а начальник викликав її з заготовок, поставив прибиральницею в магазин і велів віддавати їй хлібні крихти з лотків, на яких привозили хліб, добрий був мужик, царство йому небесне, трішки, але підтримав дітей, особливо малого, чоловічка твого, він слабенький був.
Моя жива уява малювала всі ці картини яскравими фарбами і світ розширювався, наповнювався новими відчуттями і поняттями. Все було добре і спокійно до випадку.
Одного ранку свекруха розбудила мене і сказала:
– Доню, тут баби по ягоди збираються, я хочу з ними збігати в тайгу, може, і наберу ягідок вам. А ти зможеш Борьку нагодувати? Я там йому все в відерці приготувала. Добре?
– Ну звичайно, що за питання, нагодую Борьку без проблем, навіть не хвилюйтеся, – відповіла я і залишилася вдома сама.
Дуже скоро Борька нагадав про себе пронизливим вереском, я взяла відерце з його сніданком і попрямувала до поросячої оселі. Це вже пристойного розміру порося сидів в невеликій стайні біля городу і мені потрібно було, відкривши дверцята всередину, увійти туди і перекинути відерце в коритце Борі. Простіше простого – так думалося мені. І дарма.
Ледве я тільки відкрила двері, як Борька з неймовірною силою відчинив їх навстіж, вибив з моїх рук відро і кинувся геть із зграйки прямо на город, на високі красиві грядки. Дух свободи запаморочив поросячу голову і Борька з величезною швидкістю почав носитися по грядочках, мнучи ніжну зелень, він катався і перекочувався з боку на бік, хрюкав і верещав від щастя, а я, остовпівши, стояла і в жаху не знала, що мені робити.
Але ж щось треба було робити, щоб зупинити це варварське знищення старанної праці моєї свекрухи і я вже починала розуміти, що таке пробачити неможливо, впали мої надії на добре знайомство і ось тепер прийшов час, коли свекруха зіпсує мені кров, причому, цілком заслужено.
«Потрібно загнати Борьку в зграйку негайно!» – з цією думкою я кинулася до поросяти прямо на старанно политі вранці турботливою господинею грядки. Наші швидкості були цілком порівнянні, кілька разів я навіть наздоганяла Борьку, хапала за жирне брудне тільце, але він швидко зрозумів мій намір і розлучатися зі свободою не бажав, легко вислизав і тікав. Я зрозуміла, що тактику потрібно міняти, загнати його не вийде, треба спробувати заманити.
Побігла в будинок, набрала хліба і почала здійснювати задумане. Голодний Борька підходив, брав шматок хліба прямо з моїх рук. Повільно, але ми просувалися до зграйки, проте коли вона виявилася зовсім близько, Борька повернув назад і почав бешкетувати з новою силою. Боже, що він витворяв, закликавши, видно, всю свинячу фантазію! А я так і слідувала за ним, захлинаючись сльозами від горя і безсилля. Город пропав, Борька без перебільшення поводився по-свинськи і ухитрився збити навіть крихітний парничок, де стрункими рядками стояли до його втручання міцні тики Як жаль!
Але ось ця свиня Борька зменшив швидкість, сів на свої вже цілком пристойні окости і, працюючи передніми, поїхав, хрюкаючи від задоволення і порівнюючи грядки остаточно.
Напевно, від повного відчаю я згадала раптом, як ми пестили своїх домашніх мирних вихованців.
Борька вже не вважав мене за гідного супротивника і легко підпустив до себе. Легким поштовхом я повалила порося на бік і почала чесати йому черево. Від задоволення Борька закрив очі довгими білими віями з грудочками бруду і задоволено захрюкав.
Не знаю, як довго тривало це чухання, я міняла втомлені руки і втратила лік часу, я хотіла тільки одного – щоб він не рухався, чесала і чесала противне пузо і не могла навіть плюнути на нього, у мене пересохло горло від спраги, а сонце теж не хотіло мене пошкодувати і припікало все сильніше. Це було сумне видовище – щасливе порося і зовсім нещасна дівчина, обидва брудні, серед зруйнованих грядок і без надії на швидку зміну ситуації.
Але ось стукнула хвіртка і до екзотичної парочки кинулася Таїс-Таїсія.
– Ах ти паразит, дівчину замучив! – закричала вона, схопила Борьку за задню ногу, потягла прямо поперек грядок, закинула в зграйку і зачинила двері.
Я спробувала встати з землі, але по ногах бігли мурашки і вона допомогла піднятися і зійти нарешті з того, що залишилося від грядок.
– Стій, доню моя бідна, зараз водички тобі поллю, – вона кинулася в будинок, винесла велике відро води, яку сама ж рано вранці на коромислі принесла від неблизької колонки, і стала відмивати мене, поливаючи на брудні від чорної землі ноги, руки, обличчя.
Стікала з мене чорна вода упереміш зі сльозами і разом з нею, мені здається, вже остаточно і на все життя витікало, зникало це страшне колюче слово свекруха, пропадало назавжди.
Від радісного відчуття, що переповнює мене, мимоволі вирвалося: «Ой, мамочко моя!». Вона засміялася, обняла мене і повела в будинок годувати тайговою ягодою.
Про зіпсований город розмова була зовсім короткою, вона махнула рукою:
– Та які там грядки, пустощі одні, поправимо і буде рости зелень, чи багато нам треба. А помідорчики всі відростуть, ось побачиш. Ну, що з поросяти взяти, побігав і добре. А ти відпочинь, поки мужиків наших немає, я обід зараз швиденько зготую.
І звідки стільки терпіння було у жінки з такою непростою долею і життям, звідки стільки доброти і мудрості? Не знаю, хто так щедро обдарував її мистецтвом співпереживання, але зате я знаю, як і чому виростають сильні, добрі, глибоко порядні і люблячі сини, яких щедро роздають чужим дівчатам матері, несправедливо звані іноді колючим словом – «свекруха» …
Які у вас стосунки зі свекрухою?
