Пес Пашка йшов уздовж траси вже третій день, голодний, холодний, вже майже без сил, але Пашка не здавався, він розумів, що скоро буде місто, а значить, він зможе де-небудь поїсти. У селах по шляху його ганяли місцеві собаки і не давали підібратися до смітників. Так і йшов пес, ледве тримаючись на ногах від голоду. А ще буквально три дні тому Пашка жив в теплому будинку зі своїм стареньким господарем, спав на м’якій підстилці і їв смачну юшку. Але до них у будинок прийшла біда, господаря не стало. Старенький він був дідусь, ось і прийшов його час. А потім приїхав злий племінник господаря і стусанами вигнав Пашку з дому.
– «Іди» – каже – «звідси, псина, тепер це мій будинок, діда твого добренького більше немає. Будинок я продам і куплю собі нову машину. А ти, кудлатий, мені не потрібен, пішов геть».
Пашка втік і кілька годин ще просидів неподалік від будинку. Сподівався на диво, а раптом господар повернеться, а раптом він не пішов на веселку, а просто захворів, але господар не повертався. І на ранок Пашка побрів, куди очі дивляться. Коли пес забіг на чергову заправку попросити якої-небудь їжі у водіїв, його покликав до себе молодий хлопчина:
– «Кудлатий, йди сюди, дивися, що у мене є» – хлопець простягав Пашці сосиску. Пес жадібно накинувся на їжу і навіть не помітив як проковтнув сосиску. А потім була і друга, і третя, і четверта, і п’ята сосиска. Пашка ковтав їжу цілком, практично не пережовуючи. Так хлопець згодував йому цілу дюжину сосисок, які, мабуть, купив собі на вечерю.
– «Ось ти проглот» – виголосив зі сміхом хлопчина. «Без вечері мене залишив. Що ж ти такий голодний, начебто не бездумний, хоча пошарпаний якийсь, кинутий чи що? Що, господарі вигнали тебе? А у тебе і бирка, дивлюся, є. Пашка тебе звуть? Ну і ймення у тебе смішне, як у людини. Пашка!» – хлопець голосно розсміявся, розглядаючи табличку.
Ех, якби Пашка міг говорити, то розповів би йому свій біль і трагедію. І про господаря свого, найдобрішого на світі, і про племінника його злюку. Але пес не міг всього цього розповісти, а просто дивився на хлопця і дружелюбно крутив хвостом.
– «Сідай в машину, поїдемо до мене, мені як раз пес потрібен. Я тут будинок почав будувати, ось будеш пиломатеріал охороняти». Пашка зрозумів, що у нього з’явився шанс знову стати домашнім і ні краплі не замислюючись, стрибнув у машину до свого нового знайомого.
Приїхали вони додому до Івана, так звали хлопця, години через три. Там, правда, будинку ще не було, а була лише невелика сторожка і купа матеріалу для будівництва.
– «Ось, Пашка, це твій новий будинок, тепер ти тут за головного. Коли я буду їздити за місто, щоб жоден злодій не пробрався». Пес був розумним і зрозумів Івана з першого разу. «Охороняти, значить охороняти, аби годували і лежанка була теплою».
Так минуло три місяці. Пашка з Іваном жили душа в душу. І на вихідних гуляли по лісі. І ось одного разу Пашка погнався за лісовим звіром, а той заліз в нору. Звичайно ж, Пашка не здавався і почав рити. І раптом він натрапив на щось тверде і дзвінке. Не зрозумівши в чому справа, Пашка почав кликати Івана, гавкаючи на весь ліс. Яке ж було здивування хлопця, коли він знайшов на цьому місці древній глек із золотими монетами.
– «Ось так Пашка, ну ти, брат, даєш, ось це щастить, не дарма я тебе підібрав, віддячив ти мені, ми з тобою розбагатіємо і швидко добудуємо будинок, а то грошей у мене на будівництво якраз обмаль. Та й Олена тепер не відкрутиться і вийде за мене заміж». Пашка не надто розумів про всі ці гроші, будинки, багатства, весілля, але по очах Івана пес зрозумів, що зробив щось хороше і вечеря у нього буде сьогодні дуже смачна.
Іван відвіз монети в місто і здав їх як годиться державі. За це він отримав 25 відсотків від оціненої вартості і почесну грамоту. А будинок дійсно добудували швидко, всього за пару місяців. І тепер Пашка спав на теплій веранді і щовечора радісно зустрічав свого улюбленого господаря з роботи.
А ще через місяць Іван одружився з Оленою, а Пашка сидів на галявині і милувався на свого господаря і його наречену.
Як би ви вчинили на місці Івана, теж би взяли собаку до себе?
