З Іваном я познайомилася в університеті. Це була надзвичайно гарна історія кохання. Ми проводили разом майже увесь час. Я його навіть з батьками познайомила. З самого початку, вони були геть не проти нашого спілкування, але все змінилося тоді, коли ми мали закінчувати університет. Іван зробив мені пропозицію й ми швидко сповістили про це батьків.
Так ось, після цього, мої батьки сказали, що заміж за Івана я не вийду. Річ у тому, що я з повної та дуже забезпеченої родини. Батько має бізнес й ми особливо ніколи не бідували. А ось батько Івана помер вже дуже давно. Жив він разом із мамою в однокімнатній квартирі. Мама його працювала бібліотекарем та й сам Іван багато працював, аби не сидіти у матері на шиї.
Тому, батьки мої сказали:
– За бідного не підеш!
Виявилося, що вони вже підібрали мені кращого, на їхню думку, нареченого. Ним став син татового партнера – Мирон. На той момент він був за кордоном, але вже зовсім скоро мав повернутися додому.
Я вирішила розповісти про все Іванові, аби ми могли вирішити як діяти далі. Коханий сказав мені, що обов’язково досягне висот та доведе моїм батькам, що він справді гідний мене, але я і так це знала.
Потім, його направили служити на інший кінець країни. Я мала їхати з ним, але батьки сховали мій паспорт й навіть не випускали з дому. Я навіть не знала куди він поїхав та чим взагалі займається. Звичайно, я питала у всіх знайомих, навіть до матері його ходила, але та сказала, щоб я навіть про нього не думала:
– Від тебе лише самі біди! Не треба моєму синові такого.
В той день я дізналася, що вагітна. Наступного дня, до нас у гості прийшов Мирон з батьками. Це були справжні оглядини. Наші батьки вже навіть почали весілля планувати, а я не знала що робити, тому що вже носила під серцем дитину.
Потім, нас з Мироном залишили наодинці і я вирішила про все йому розповісти. Коли він почув про вагітність, то сказав, що нам треба швидше одружитися, щоб батьки нічого не запідозрили. Він сказав, що для нього все одно чия це дитина, тому що я йому дуже подобаюсь. От я і вирішила, якщо Іван до весілля не з’явиться та ніякої вісточки від себе не надішле, то вийду заміж за Мирона.
Настав день весілля. Івана так і не було. Я дуже розлютилася, але намагалася вдавати щастя та радість. Так ми з Мироном розписалися та поїхали за кордон, тому що там у нього був контракт по роботі. Я щосили намагалася забути про Івана та навіть перестала його шукати, але маленька Соня була дуже на нього схожа й постійно нагадувала мені моє перше кохання.
На рідну землю ми повернулись лише через 10 років. Лячно мені було ходити рідними вулицями, тому що я боялася зустрічі з Іваном. Мені й так ледве вдавалося стримувати всі свої почуття. В той день я зустріла на вулиці свою однокурсницю Інну. Вона розповіла, що на вихідних відбудеться зустріч випускників. Йти я не дуже хотіла, але після того як Інна озвучила хто там буде, я все ж погодилася. За Івана вона сказала лише те, що він приїжджати відмовився, тому що став дуже діловим й у нього немає на це часу.
Дійсно, на зустріч не прийшло лише троє осіб і Іван також. Відгуляли ми вечірку дуже добре, багато сміялися, згадували як прогулювали пари та просто жартували з викладачами. Вечір закінчився й ми вже виходили з ресторану, коли на вулиці я побачила його… Іван дійсно змінився. Він підійшов до мене та посміхнувшись сказав:
– Як же я за тобою скучив!
Він провів мене додому та розповів, що йому вдалося стати успішним адвокатом та навіть розкішно жити у столиці. Правда за ці 10 років він так і не одружився.
– Тепер, я гідний тебе і твої батьки не зможуть цьому заперечити.
Він стримав свою обіцянку та повернувся тоді, коли став успішним та заможним. Я прийшла додому та розповіла про все Мирону. Він відпустив мене, але попросив лише про одне: дозволити йому спілкуватися з Сонею, тому що він просто її обожнював. Я пообіцяла, що не буду розповідати доньці про те, хто її справжній батько та не стану перешкоджати їх спілкуванню.
Згодом, ми з Мироном розійшлися. Батьки не могли зрозуміти чому це сталося, тому що ми завжди здавалися ідеальною та щасливою парою. Нарешті я знайшла своє щастя та буду триматися за нього з усіх сил.
Дівчата, якщо справді кохаєте, ніколи не слухайте інших! Навіть батьків.
Ви б наважилися на розлучення?
