Того вечора я ледве пленталася додому. В супермаркеті переборщила з продуктами, тож тепер доводилося тягнути важку сумку.
Біля будинку присіла на лавочку, щоб трохи перепочити. Не хотіла, щоб чоловік бачив, як мені було важко. Навіщо його засмучувати? Йому й так зараз нелегко.
Я сиділа і розглядала білосніжні хмаринки над головою. Замислилася, як там на небі поживає моя донечка… Після її смерті все втратило свій сенс, світ став сірим і холодним. Якби не мій Михайло, то я б вже давно відійшла до своєї Іваночки.
Але чоловік без мене не зможе… Після втрати найдорожчої людини він сильно захворів. Одного дня просто заблукав у рідному районі. Повернувся додому під вечір наляканий і дуже розгублений.
– Іринко, в один момент я ніби все забув… Не знав, хто я, хто ти. Чекай, а Іванка – це моя сестра?
В ту мить я шалено злякалася, але в глибоко в душі завжди знала, що страшна хвороба дожене мого чоловіка. Його матір довго з нею боролася…
Я все розказала Михайлу про нашу донечку. Це було нелегко, бо ж йому довелося іще раз все це пережити.
Він плакав і довго не міг заспокоїтися.
Так трапляється часто, але тепер чоловік зовсім ослаб. Майже не встає з ліжка. Тож я і готую, і прибираю, і на закупи ходжу. Всі ці обов’язки колись лежали на плечах Михасика. З мене, зізнаюся, господиня геть ніяка, але чоловіка це ніколи не хвилювало.
Він завжди готував для мене мої улюблені млинці і щонеділі питав:
– Кохана, що ти сьогодні хочеш побачити? Підемо в кіно чи театр?
Іноді мені здавалося, що Михайло готовий небо до моїх ніг прихилити, так вже сильно він мене кохав.
Я пригадувала собі щасливе і безтурботне життя, але розуміла, що вдома на мене чекає голодний чоловік.
Я встала з лавки, витерла сльози, а коли обернулася, то мало не оніміла від здивування.
– Ти що тут робиш? – розгублено спитала я.
Переді мною стояв Михайло в капцях і домашньому вбранні.
– Я побачив тебе з вікна і зрозумів, що тобі, мабуть, дуже важко підніматися сходами з тією сумкою. От я й поспішив на поміч.
– Тобі ж не можна, Михасю.
– Закоханим усе можна, – віджартувався чоловік.
Поки я зачиняла двері до квартири, Михайло пішов до кухні з пакетом. Аж раптом я почула сильний гуркіт. Мерщій кинулася до нього, а він вже лежить непритомний.
Викликала швидку, але лікарі запевнили мене, що це звичайний стрибок тиску, і за кілька годин все буде гаразд.
Я цілу ніч тримала чоловіка за руку. Коли він прокинувся, поглянув мені у вічі і сказав:
– Я напевно ще дуже довго житиму… А знаєш, чому? Бо дуже сильно тебе люблю…
– Живи, Михасику. Як же я без тебе? – зі сльозами на очах відповіла я.
– То куди ти завтра хочеш піти? Лікарі сказали, що часу у нас ще багато…
Справжнє кохання не знає віку і не боїться труднощів. Воно дає силу жити навіть в темні часи. Любов – це те почуття, яке надає сенсу кожному дню нашого життя. Якщо поруч є людина, яка готова пройти з Вами крізь вогонь і воду – тоді міцно тримайте її за руку і ніколи не відпускайте. Бо саме це і є кохання.
На що Ви готові заради своєї коханої людини?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
