Хто сказав, що домашня і тиха жінка – це погано? Свою маму такою, скільки живу, пам’ятаю. Вона любить бути господинею в хаті, дбати про затишок, побут і всіх близьких.
Не раз чула від подруг, що так неправильно, бо ж побут знищує всі почуття. Та я в це не вірю. За місяць виповнюється 50 років їхнього подружнього життя, а батько досі дивиться на маму закоханими очима.
Може, то на них так свіже повітря впливає? Гадки не маю.
Кілька років тому, батьки приголомшили нас з чоловіком новиною – вони переїжджають до маминого села!
Ми з Марком були просто шоковані: ось так ні з того ні з сього вирішили залишити нас напризволяще…
– Донечко, ти вже доросла. Будеш тепер сама про свого коханого дбати. Ти ж у мене все вже вмієш. А як ні, то я завжди буду поруч. Підкажу, покажу…
– А як же фірма? Я не зможу сам нею управляти, – розгублено розпитував Марко.
– Зятю, та все буде добре! Ти хлопець мудрий – я тобі довіряю, як самому собі, – заспокоював його тато.
Я дивилася в сяючі очі батьків і розуміла – вони не передумають. Що їх там так зачарувало в тому селі?
– Доню, там же зовсім інше життя, зовсім інше повітря. А який будиночок там гарний!
– Мамо, тату! Може, варто ще раз усе обміркувати?
Тоді тато присів біля мене і розповів історію, яка трапилася з ним, коли вони востаннє навідувалися в гості до мого дядька.
– Софійко, я ото сиджу, а мамин брат мене підбиває на переїзд до села. А мені і хочеться, і колеться. Ігор каже: “То ходімо хоч на хату подивитеся, яку сусід продає”. Я й думаю собі, а чом би і ні. Пішли, глянули на неї – а там краса! І озерце, і вулики свої, але найбільше, що мені сподобалося – це голуб’ятник.
– Голуб’ятник?! – здивовано перепитала мама.
– Так, Даринко, голуб’ятник. Зараз розповім чому… Як я був малим хлопчиськом, то щоліта приїжджав до бабусі з дідусем на село. У них був дуже схожий будиночок. Ось я стояв і міркував, що ж робити: купувати чи ні? Підняв очі на небо і думаю про себе: “Бабусю, діду, поможіть мені. Знак якийсь подайте”. Аж раптом з годівниці вилетіла пара голубів і почала кружляти просто над нашими головами. От тоді я й прийняв остаточне рішення.
Усіх нас розчулила ця історія. Мама підійшла і ніжно обійняла тата за плечі. Вона завжди й у всьому підтримує свого чоловіка, та й сама вона вже давно мріяла повернутися до місця, де народилася, де росла.
Після того я вже не сміла відмовляти батьків від тієї затії. Нехай живуть так, як хочуть, як мріють. Вони на це точно заслужили.
З того часу минуло вже 20 років. Ми з Марком щотижня навідуємося до батьків. Вони вже немолоді, тож треба пильнувати за їхнім самопочуттям.
– Любий, мені здається, що здоров’я тата потихеньку його підводить…
– То тобі так здається. Ми вчора як сіли до столу, випили його медової наливки, то я вже думав, що сам не встану. А твоєму батькові нічогісінько.
Я розсміялася і поглянула у вікно. Така краса навколо, дихається так легко. От би й ми колись з Марком сюди переїхали, але не смітиму його про це просити. Усе його життя в місті: робота, квартира, друзі…
– Софійко, мені сьогодні до голови прийшла шалена ідея.
– Яка?
– Може, й ми собі будиночок в селі подивимося? Михайло Петрович казав, що сусіди ваші продають свою садибку…
– Ти жартуєш?
– Ні, чого ж? Мені щоразу все важче й важче повертатися додому після відвідин твоїх батьків. Та й Микола наш вже дорослий. Оком не змигнемо, як він одружиться.
Я потягнулася і ніжно поцілувала Марка в щічку.
– Я завжди знала, що ти вмієш читати мої думки…
Тепер от готуємося до переїзду. І хай хтось спробує мені сказати, що тихе сімейне життя – це нудно.
Щастя живе всередині нас. Комусь до душі спокій і розміреність, хтось полюбляє пригоди, які дарують яскраві емоції, але кожен з нас має право жити так, як хоче. Завжди треба прислухатися до свого серця, а не до того, що кажуть інші люди. Їм точно невідомо, що саме може наповнити наше життя сенсом і радістю – про це знаємо лише ми самі.
Що робить Вас щасливими?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
