Після смерті мого коханого чоловіка я залишилася зовсім сама. Без нього наша рідна маленька квартирка стала зовсім порожньою і холодною.
Я зовсім піднепала духом, впала у якийсь відчай, хоча й була в прекрасній фізичній формі. Донька, звісно ж, помітила, що я геть розклеїлася, от і запропонувала мені пожити у них трохи.
Я дуже зраділа такій затії. Довго навіть не думала – одразу погодилася! Усі подруги мене відмовляли, казали, що через моє рішення стосунки із донькою та зятем можуть геть зіпсуватися.
Але я не вірила в це. Тим паче, я вигадала чудову ідею: продам свою квартиру, а гроші дітям віддам. Вони давно вже мріяли про більшу квартиру, тісно стало їм з двома донечками.
Так я і зробила, але поки Іринка з Петром обирали собі нове житло, я мала трохи пожити з ними в тій двокімнатці.
За 3 місяці спільного життя у нас не виникало жодних конфліктів. Навпаки, доця була мені вдячна, бо відколи я почала допомагати їй з дітьми, її стосунки з чоловіком навіть покращилися.
– Мамо, що б ми без тебе робили?! Дякую тобі, – обіймала мене Іринка, пританцьовуючи від радості, бо мала нарешті змогу піти з коханим Петриком в кіно.
Нарешті діти підібрали прекрасну 4-рикімнатну квартиру. Потроху почали готуватися до переїзду.
Внучки обговорювали, яка прекрасна і простора кімната у них буде, а Петро мріяв про великий телевізор просто в спальні.
Я ніяких особливих побажань не мала. Мені й комірка малесенька підійде – аби тільки самотньою не лишитися.
Та якось я почула розмову, від якої у мене всередині все перевернулося.
– Іринко, ти ж розумієш. Дівчатка захочуть колись роз’їхатися. Постійно вдвох вони бути не зможуть. От якби ми тещину кімнатку….
Кінця фрази я так і не почула, бо до мене вибігли онучки з проханням прочитати їм казочку.
Тієї ночі так і не зімкнула ока. Невже донька так зможе зі мною вчинити? Праві були мої подруги – чого ж я їх не слухала раніше?! Залишуся тепер на вулиці.
Не хотіла чекати того моменту, коли Ірина почне виправдовуватися, підбирати слова для того, щоб мене вигнати. Краще я піду сама. У нас в селі залишився старий і майже розвалений будинок. Нічого! Якось проживу.
Відкрила свою шафку і почала збирати речі.
– Мамо, що ти робиш? – здивовано спитала донька.
В той момент до квартири забіг шалено щасливий зять:
– Любі мої жінки, у мене все вдалося! Іринко, тепер можемо повідомити радісну новину твоїй мамі.
Я не розуміла, що взагалі відбувається.
– Мамо, ми купили 2 невеликі квартири, які об’єднані спільною стіною. Ти будеш постійно з нами, а коли втомлюватимешся – матимеш куди від нас втекти. Якщо тобі так буде незручно – ми об’єднаємо їх в одну.
Я мало не розплакалася від щастя.
За кілька тижнів сиділа у своїй затишній “тещиній кімнатці”, слухала за спиною дитячий сміх внучат і дивилася на портрет чоловіка:
– Бачиш, коханий? Тебе не стало і моя довіра до людей кудись зникла. Соромно за те, що я таке могла подумати на рідну доньку. Погану людину ми з тобою точно не могли виховати.
Ніколи не можна передчасно судити інших, тим більше на основі почутих пліток. Щира розмова, відвертий діалог може розв’язати будь-які проблеми в стосунках між двома близькими людьми. Образа і відсутність порозуміння можуть зруйнувати навіть той зв’язок, який вибудовувався роками. Завжди давайте людині шанс усе пояснити. От побачите – проблем у вашому житті стане значно менше.
Чи довіряєте Ви пліткам?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото з відкритих джерел
