“”Пощастило їй, – думала власниця мережі кав’ярень, розглядаючи відому акторку, яка зайшла випити гарячого какао. – Вона неймовірно виглядає. Усі її проблеми закінчуються на тому, які прикраси сьогодні вдягнути і на який курорт відправитися. А у мене кожного дня рахунки, накладні, а ще кредит за квартиру потрібно виплатити. Чоловік мені зовсім часу не приділяє, а дитина проводить увесь час з нянею. І на Мальдівах зараз дощить, тому на відпочинок не вирвешся…”
“Пощастило їй, – думала її сусідка, яка по дорозі в перукарню зустріла власницю кав’ярень. – Вона має величезну квартиру і встигає лише нові автомобілі купувати. А я сиджу цілими днями за комп’ютером і пишу нескінченні програми. Ледве наскладала на однокімнатне житло. Ні стосунків, ні друзів. От і минає так життя, а я лише гадаю, куди краще полетіти: на Ібіцу чи Тенерифе”.
“Пощастило їй, – думала про цю відвідувачку перукарка. – Їй не потрібно на когось працювати. Сидить вдома і п’є каву. Клацнула декілька разів мишкою і зарплатня прийшла. Вона може собі дозволити і в Єгипет полетіти, і в Туреччину. А я? Мені треба так ножицями напрацюватися, щоб заробити хоч мізер. Приходжу додому втомлена, а там ще свекруха мені докоряє”.
“Пощастило їй, – думала продавчиня про перукарку, торгуючи рибою просто неба і трусячись від осіннього холоду. – Вона сидить в теплі і наводить жінкам красу. Мабуть, ще й чайові отримує. А я цілий день на ногах і на морозі. Ввечері приходжу на орендовану квартиру і на додаток мушу терпіти своїх співмешканок”.
“Пощастило їй, – думала худенька натурниця, спостерігаючи за продавчинею, яка на обід їла апетитні еклери. – Вона може легко їсти все, що їй заманеться. А мені треба постійно обмежувати себе і тримати в формі, щоб заробляти гроші. Доводиться роздягатися перед тими, хто заплатить, і звикаєш бути просто предметом”.
“Пощастило їй, – думала по дівчину елегантна зріла жінка. – Вона молода, красива і з витонченою фігурою. А погляд який…заворожує. Вона ще не знає, як це – втратити свою вроду. а разом з нею чоловіка, друзів і дітей, які не хочуть підтримувати зв’язок”.
“Пощастило їй, – думала старенька Катя, дивлячись на елегантну даму і штовхаючи інвалідний візок із сонним дідом. – Вона ще така красива й молода. У неї повно сил, є можливість гарно вдягатися і їсти смачну їжу. Їй ще не відомо, що таке виживати на одну пенсію. Не відомо, як це – прислухатися ночами до тихого дихання, відчуваючи наближення кінця”.
“Пощастило їй, – думала про стареньку бездомна жінка. – Їй є про кого дбати. Вони з чоловіком завжди вдвох гуляють. А у мене під кущем лише коти. Помру і навіть не буде кому мене поховати. Вони не знають, що таке самотність і як варити кашу на воді, щоб прогодувати котів. Лише їм я залишилася хоч трохи потрібною”.
“Пощастило їй, – думала про бабусю інша молода бездомна жінка з дитиною. – Ночує, де хоче. Робить, що хоче. Ні про що не замислюється. У неї лише коти, а мені про дочку треба думати. Вона постійно плаче і хоче їсти. Доводиться жебракувати, щоб хоч якось прогодуватися”.
Успішна актриса саме сиділа з чашкою кави на веранді кафе і спостерігала за бездомною жінкою, яка на вулиці просила милостиню з дитиною на руках. На очах у неї зявилися сльози, а в думках лише одна фраза: “Господи, як же тобі пощастило…”
Чи зрозуміли ви мораль цієї історії?
