Іванка росла сиріткою. Мати від неї відмовилася ще у пологовому будинку. Тому дівчинка все дитинство провела у дитбудинку. Одного разу знайшли її єдину родичку – бабусю. Але жінка не хотіла приймати позашлюбну доньку свого сина, не визнавала її як рідну. Мовляв, якась дівка нагуляла дитину, а я її на своїх плечах тягнути не буду. Та і біологічний батько Іванки давно помер.
Та дівчинка далі жила та боролася за своє місце під сонцем. Навчалася у технікумі й познайомилася з хлопцем. Його звали Тарас і тоді дівчині здавалося, що ось воно – справжнє кохання. Та коли той дізнався, що дівчина вагітна, то одразу покинув її. Перед тим пропонував гроші на аборт, бо нема зараз можливості дитину утримувати та молодим батьком не планував ставати. Казав, що не нагулявся та не готовий до такої відповідальності.
Та дівчина не змогла взяти такий гріх на душу, відмовилася від Тарасових грошей. Це ж її рідна дитинка, як вона далі буде жити з таким тягарем на душі? Тому вирішила народжувати. Було важко самій підіймати синочка на ноги. Постійно підробляла, щоб були гроші на їжу та одяг для малюка, на себе не посміла жодної копійки потратити. Держава виділила їй маленьку кімнату у гуртожитку. Та їй це було за радість – є дах над головою.
Коли Ромчику виповнилося два рочки, то жінка познайомилася з Данилом. Спершу дівчина насторожено відносилася до чоловіка, бо як це так – аби хтось закохався у жінку з дитиною на руках? Та Данило постійно допомагав Іванці: купував продукти та одяг для дитини, знайшов хорошу роботу для неї та місце у садочку для сина. Згодом запропонував переїхати до нього. Він жив за містом у приватному будинку разом зі своєю мамою. Не одружений, дітей не мав, але прийняв Ромчика, як рідного сина.
Іванка погодилася. Вирішила, що кімнату в гуртожитку буде здавати в оренду, щоб мати додаткові кошти. Та коли переїхала до Данила, то зрозуміла, що вчинила помилку!
Його мати, пані Раїса, холодно прийняла дівчину та сина. Одразу дала зрозуміти, що вона тут господиня. Забирала зарплату сина, бо “керує сімейним бюджетом той, хто старший”. Та і згодом почала забирати гроші, які дівчина отримувала від орендарів. А Данило не міг нічого матері перечити. Вона ж старша і краще знає!
Ромчика вона постійно ігнорувала. Навіть, коли малюк плакав – не поспішала на допомогу. Але постійно говорила синові, що йому вже пора власних дітей мати, а не тільки цю приблуду. Та не виходило у пари ніяк. Але так хотіли для Романа братика та сестричку.
Згодом, свекруха почала забороняти Іванці з сином брати її їжу з холодильника. От наготувала вона собі та Данилові десять котлет – стільки має бути в холодильнику. І ніхто, крім них, не має права їх їсти. Для невістки постійно купувала дешеві продукти та несвіжі овочі, м’ясо чи рибу взагалі рідко приносила. Але Данило постійно їв тільки те, що мама зготувала. Та і гроші за продукти вимагала, хоча дівчина віддавала їй гроші за оренду.
Про одяг чи іграшки й мови не було! Раїса Володимирівна могла розщедритися хіба на старий одяг від сусідів для малого. Зарплата в Іванки була мала, тому рідко випадала нагода придбати для синочка нову сорочку чи штанці. Та і в садку дітки насміхалися з нього через старий, де-не-де зашитий одяг.
Іванка бачила, що свекруха так знущається з них, але не могла нічого вдіяти. Намагалася поговорити з чоловіком, але той казав, що мама краще знає, що робити.
Одного дня дівчина забирала Ромчика з садка. Той розповідав про частування, бо у його друга був день народження і всіх пригощали шоколадними цукерками та тістечками.
– Мамусю, а ти мені купиш колись цукерки? Вони такі смачні! – запитав хлопчик, коли ті вже підходили додому.
– О, сусідко, у вас в хаті так смачно картоплею пахне! Такий аромат на все село, у мене вже самої слині течуть, поки тут грядки сапаю! – крикнула сусідка, яка жила через дорогу від них.
Та коли зайшли додому, то свекруха з сином вже мили посуд. Звісно, що дівчині та сину нічого не залишили. Однак запах смачної вечері ще довго стояв у хаті. Дівчина мовчки зітхнула та вирішила приготувати для себе та сина вечерю. Поставила каструлю на макарони.
– Ану постав назад! Не бачиш, що то мої макарони, он там, на нижній полиці ваші. Їх і бери, а мої не смій чіпати навіть пальцем! – почула Іванка докірливий голос свекрухи.
Іванка набрала повні груди повітря. Видихнула. Розвернулася до жінки та тихо промовила:
– Досить. Поверніть всі мої гроші за оренду кімнати. Це – моя власність та мої гроші.
– Та що ти взагалі верзеш?! Ти хто тут така?! Приблуда з сином, сидите у мене на шиї. Я не збираюся тобі жодної копійки віддавати – почала кричати пані Раїса.
Та терпіння дівчини дало велику тріщину. Відштовхнула жінку та піднялася до неї у кімнату. Та бігла за нею та погрожувала, що все Данилу розповість і він її вижене геть. Та дівчині було все одно. Відкрила тумбу з одягом та побачила конверт з грішми. Не зважала на галасливу пенсіонерку та почала збирати свої речі та речі Романчика. Викликала таксі та поїхала до себе в гуртожиток. Тоді якраз орендарі з’їжджали, тому і житло було вільне.
Вже декілька місяців Іванка живе з сином у кімнаті. Вона вже на сьомому місці вагітності. Саме тоді, коли свекруха влаштувала скандал через пачку макаронів, дівчина дізналася при надії. Хотіла ввечері приготувати святкову вечерю та сповістити радісну новину. Сподівалася, що така звістка розтопить серце Раїси Володимирівни.
Зараз Данило з матір’ю щодня чатують жінку біля роботи, садка чи гуртожитку. Слізно просять повернутися додому, бо були неправі. Та дівчині все одно. Вона попередила чоловіка, що як тільки народить – подасть в суд на розлучення. Не вірить більше ні пані Раїсі, ні колишньому чоловікові.
Зараз Іванка хоч і в декретній відпустці, але знайшла нове хобі – виробляє ручне мило. Тому заробіток та постійні клієнти є завжди. Ромчик має безліч нових іграшок, красивого одягу та майже весь холодильник цукерок. Життя з Данилом згадує як страшний сон та намагається його забути. Впевнена, що ще зустріне справжнього чоловіка. А синочок постійно запитує, коли вже братик народиться. Жінка сміється, лагідно цілує його у лоба та каже, що скоро.
Тепер вона твердо вирішила, що ніколи не буде мовчати й давати свою родину в обіду. Пообіцяла собі бути сміливою та завжди боротися за власне щастя.
На вашу думку, Іванка правильно вчинила, коли вирішила не давати Данилу другий шанс? Можливо, заради сина та дружини він готовий змінитися?
