Сергій Олексійович йшов на збори, коли зателефонувала дружина. Вона тривожним голосом повідомила, що прийшла телеграма. Почувши нерівне дихання і схвильований голос дружини, Сергій запитав, що ж трапилося?
– Ну? – рішуче сказав він.
– Сергію, тут написано, що твоя мама вмирає. Просять терміново поїхати до неї. Написала Надія.
Сергій замовк …
Ці слова немов показали всю гіркоту ситуації, що склалася. Це так раптово, хоча і природно і очікувано. І тоді на хвилиночку перед його очима з’явився знайомий вигляд …
– Збирайся. Я зараз приїду тебе забрати. Разом поїдемо. Але, спочатку замовлю квитки.
Вдома на нього чекала кохана дружина.
– Настя …
Це ім’я звучало незвично тепло. Він підійшов до неї і міцно обійняв. Не зміг стримати сліз. Насті нічого не залишалося, крім як розчинитися в його обіймах, надати підтримку.
Уже 15 років, як вони створили прекрасну дружню родину. Зустрілися в школі – серйозний, але галасливий Сергій і весела Настя. Саме тоді вони вперше взялися за руки, а потім більше ніколи не розлучалися …
Кожен раз, коли чоловік повертався з роботи, Настя зустрічала його, як після довгої розлуки. Завжди тепло, завжди з любов’ю. Вона була відданою і покірною дружиною, все робила для того, щоб в сім’ї панували гармонія, турбота і любов.
А Сергій взяв її на руки, кружляв по кімнаті. Але потім все стало інакше. Вони стали більш стриманими, серйозними …
Після того, як його призначили директором відділу у великій компанії, він став більш стриманим, було багато роботи, багато справ. Відносини з дружиною стали більш холодними. Але він завжди бачив той же закоханий погляд Насті, лише тепер трохи насторожений. У відповідь він просто посміхався. Він думав, що вони завжди підуть разом шляхом життя. Але навіть сам не зрозумів, як і коли все закінчилося.
Якщо подумати, причина була в тому, що у них не було дітей. Як би не хотіли, що б не робили, все закінчувалося безрезультатно. А потім виявилося, що у Насті є серйозні проблеми зі здоров’ям. Вона змушена була залишити роботу на невизначений час. Почалися нескінченні лікування, терапії і санаторії. Настя з пустотливої і веселої дівчини перетворилася в замкнуту і тиху жінку з болючим виглядом.
Згодом і чоловік став до неї холодно ставитися. Іноді Настя плакала ночами, навіть сама не розуміла – чому? Лікар сказав, що пологи можуть поправити її здоров’я.
І в ту ніч вона теж плакала. Але тепер знала, чому. Вона дуже хотіла відчувати радість материнства, але була позбавлена цього, хоча і народилася з великим материнським серцем. А чоловік навіть не підозрював про це. Йому здавалося, що їй потрібні нові методи лікування, нові курорти …
І тепер він вперше побачив заплакану Настю. Не міг зрозуміти, чи дійсно смерть чужої людини так засмутила її? Тоді він усвідомив, що від веселої Насті не залишилося нічого. Як це сталося? Коли?
– Настя, – повторював він, відчуваючи її тремтіння. – Заспокойся, люба. Може, з нею ще все буде добре. Ще не кінець. Все добре, все добре …
Вночі вони їхали в поїзді. Сергій дивився у вікно і згадував свою маму те, що з нею було пов’язано. Її тривожний погляд … Все здалося таким рідним …
І навіть страшно уявити зустріч, яка їм належить. Спереду не радість, не сльози і обійми, а лише смуток, туга і печаль …
Потім він глянув на дружину, яка дивилася на нього втомленими, червоними від сліз очима.Погляд був такий же тривожний. В руках у неї був конверт. Це були останні слова його матері. Матері, про яку він ніколи не забував, матері, яку, як йому здавалося, він шалено любив. Намагався зробити так, щоб їй чужі були бідність і біда.
Він завжди відправляв їй гроші, а у відповідь отримував від неї листа, де вона дякувала сину за допомогу і докладно розповідала про свій день, про свої турботи. Казала, що пишається ним. З роками у нього накопичився цілий літопис цих листів.
Він майже всі їх знав напам’ять. Мати вміла вибирати такі слова, які проникали в душу. І лише кілька тому прийшов цей конверт. Там вона говорила, що приходять її дні до кінця, що залишилося зовсім недовго.
«Думала, закінчиться війна, і я тебе побачу. Але ні … І війна пройшла, але тебе все немає і немає. Всього раз побачила тебе за останні кілька років, Сергійку! Приїжджай, синку! Я живу тільки надією побачити тебе в останній раз … ».
Коли Настя почула ці слова, не могла зрозуміти, як же син живе з цим почуттям провини в серці. І почала плакати … До ранку вони писали відповідь на лист матері.
Як він міг це допустити? Все чекав цього дня, коли поїде до мами, але він так і не прийшов. Скільки років пройшло відтоді? Соромно навіть усвідомлювати. Скільки разів він сказав матері, що на вихідних поїде до неї? Але робота не дозволяла. Треба було доробити ще дещо. І ця зустріч залишилася мрією, планом …
А тепер йому хотілося знову побачити маму молодою, веселою, активною, енергійною … Було вже пізно, коли вони доїхали до рідного дому Сергія. Коли зайшли в будинок, то надія побачити матір живою і здоровою миттєво згасла.
У центрі будинку стояла труна, прикрашена квітами. Якась жінка сиділа поруч з ним. Побачивши непроханих гостей, вона підійшла, щоб зустріти їх. Сергій схилився над прахом матері. Він подивився на неї, і як ніби все життя пройшло перед очима.
Потім він сів біля труни і впустив на руки голову. Неначе хотів сказати, що винен перед нею … Неначе просив вибачення. І тоді він заплакав …
Раптом він відчув дотик руки на своїй голові.
– Сергій…
Це була Настя. Вона стояла поруч з ним блідою, втомленою. Він дивився на неї і розумів, що і перед нею винен …
– Вам слід гарненько відпочити, – сказала незнайома жінка. – скільки часу можна так сидіти?
Це була Надія – тітка Сергія.Дивно, як вони з його мамою були схожі один на одного. Вони трохи поговорили, потім Сергій повернувся до матері. Він не міг зараз відпочити. Хотів просто побути з матір’ю.
– Мама…
Він не міг заспокоїтися, звинувачував себе за те, що не встиг побачити її в останній раз …
Потім в кімнату зайшла тітка з двома молодими дівчатами. Це були його племінниці.
– Навіть свою рідню не впізнаю …
З ними увійшла і Настя. Він нахилився до матері, поцілував її холодну руку. Підійшли жінки і притиснулися до нього.
Він все дивився на улюблену маму. А вона, заспокоївшись назавжди, ніби змогла відкрити перед ним єдину істину, яку люди дуже часто забувають.
Ви часто дзвоните та приїжджаєте до своїх батьків?
