У 1990-их роках мій батько служив в торговельному флоті, погоджуючись на всі рейси, щоб забезпечити нас їжею і всім необхідним, бо в ті роки було дуже важко. Ми жили не добре і не погано: моєму братові було 10 років, я носила його старі речі, ми з ним навіть здавали пляшки і купували собі щось смачненьке.
Коли у батька був вільний час, він возив нас на природу: риболовлю, ліс. Якось батькові прийшла телеграма з його рідного міста, в якій говорилося, що потрібно терміново поїхати туди. Через кілька днів, він повернувся додому з дитиною – донькою його подруги. Жінка померла від туберкульозу, за дитиною не було кому дивитися.Моя бабуся зателефонувала батькові, який помчав туди, щоб дитину не усиновили.
Мама почала купати і годувати дитину, батько тихо плакав у коридорі. Спочатку дівчинка нам не подобалася. Вона була дуже скромною: не розмовляла з нами, не грала нашими іграшками, не заходила в нашу кімнату. У неї був старий і пошарпаний зайчик, яким вона завжди грала. Мати всіляко намагалася розвеселити дівчинку, але не виходило. Якось вона заплакала, бо брат заховав її зайця, мама нас насварила.
Якось ми з братом вийшли гуляти біля будинку, нам казали брати малу з собою. Вона тихо грала біля під’їзду, я і брат відійшли за будинок. Все було добре, але раптом почулися гучні крики. Ми відразу підбігли до під’їзду, де побачили кілька диких псів. Наша маленька сестричка сиділа на даху, притиснувши до себе кошеня, а пси гавкали. Відігнавши їх, ми побачили залишки зайчика малої.
Нам стало моторошно, адже на місці іграшки могла бути наша сестричка, я почала голосно ридати від сорому. Малятко обняла нас, сказавши:
– Тепер у нас є котик!
Ми викупали і обробили подряпини кошеня. Коли батько повернувся з рейсу, він був здивований, що 4-літня дівчинка залізла на дах. Ми так і не зрозуміли, як це сталося насправді. Після цього випадку ми більше не залишали нашу маленьку сестричку одну, завжди допомагали і підтримували її.
