Сини синами, а за матерями зазвичай саме доньки доглядають. Катерина завжди думала, що і в її родині так буде. Дуже їй незручно було від того, що на старість має жити з невісткою, яку з самого початку недолюблювала.
У Катерини було двоє дітей: син Микола та донька Василина. От Микола й вирішив одружитися. Правда мати була геть проти й постійно вмовляла сина подумати добре:
– Сину, ти у мене розумний, не кривий, не горбатий. Навіщо тобі жінка з чужими дітьми?
Але Микола нікого не слухав. Казав, що кохає й це найголовніше. Так вони одружилися та жили. Якби жили всі разом, то мати, мабуть, постійно б висловлювала сину своє невдоволення, але Микола поїхав до Тернополя на роботу, а Катерина залишилася з Оленкою вдома. Згодом, вона зрозуміла, що невістка в неї вже й не така погана. Навіть почали нормально спілкувалися.
Свою хату Катерина залишила доньці. Правда, та жити там не стала й подалася спочатку до Тернополя, а потім до Італії, як усі її друзі. Додому поверталася лише задля того, аби привезти онука на літні канікули. Дзвонила вона вкрай рідко та сильно тужила у селі. От Микола вирішив усі до Тернополя забрати, аби було не так самотньо.
Жили вони у двокімнатній квартирі п’ятеро. І це не дивлячись на те, що у Василини була квартира на сусідній вулиці, де жив вже дорослий онук Петрусь.
– Оленко, а Петрусь машину вже полагодив?
– Ні, ще не полагодив, – відвела очі Оленка. – Там якоїсь запчастини ще немає. Мамо, а вам що у нас погано?
– Та ні, дуже добре, але я ж вам тут заважаю…
– Бабусю, ти що? Ти у нас найкраща на світі, – міцно обійняла жінку старша онучка Зоряна.
Так тепло стало на душі у Катерини стало, але сумно, що на старість за нею доглядають чужі люди, а не рідна донька. Василина навіть не цікавилася долею матері. Дзвонила лише на свята, а коли приїжджала, то маму навіть у село не завезла. Подарунки віддала й більше не приходила. Коли Микола подзвонив племіннику попросити, аби той завіз бабцю у село, Петрусь відповів:
– А мені що до вашої бабці? Я на вихідних з друзями на риболовлю маю їхати, – і кинув слухавку.
Микола знайшов знайомого та позичив машину. Завіз він матір у село, вони разом посадили город та обіцяли купити їй курчаток. Ось так життя склалося, рідна дитина навіть не дзвонить, а чужа дочка стала ще ріднішою.
Що б ви порадили Катерині?
