У Софії була донька, якій чимало заздрили, адже дівчинка була дуже вродливою, як намальована, а ще вона працювала вчителькою іноземної мови. Усі вже тільки й говорили про те, що Оксані потрібно виходити заміж, а вона ніяк не могла знайти собі гідного.
Софія жадала вже внуків бавити. Хотіла, аби донька була щасливою в шлюбі і мала гарного достойного чоловіка, та тільки все село гомоніло та насміхалося з того, що свати ніяк не приходять до будинку.
— Оксаночко, прошу тебе, милая, знайди собі чоловіка! Нехай і вдівець, нехай з дітьми! Головне, аби дити він хороша був!
— Мамо! Не починайте більше цієї розмови! У мене терпіння не вистачає на таке! – мама більше не поверталася до цієї теми
Коли старенька бабуся Катя помирала, то покликала свою внучку до себе, аби розповісти їй те, що найбільше тривожить:
— Оксано, дитино моя! Я знаю чому ти досі так і не знайшла своєї пари. Знаю, я винна перед тобою! Прошу тебе, прости мені!
Я ж, як дівкою була, то чоловіки мені проходу не давали, таку вроду я мала. От тим і користувалася. Гуляла до схочу, а звідки я тоді мала знати, що на тобі це все відіб’ється і ти без пари ходитимеш? Вибач! Я каюся! Та знаю, що прощення мені нема.
— Бабусю, не переймайтеся! Я зовсім на Вас не серджуся! Бог нехай простить Вам усі провини!
Коли було сорок днів після смерті Катерини, то зробили поминальний обід за яким сусідка Ганьочка згадала про свого родича зі Львову, який, до речі, теж не одружений і зовсім не молодий.
Софія з Оксаною не стали приймати ці слова серйозно, але минув тиждень і на їхньому порозі стояли свати зі Львову.
Мама хлопця зауважила, що її Василь дуже сором’язливий, тому ніколи не мав відносин, та й взагалі він тихий та спокійний, а сучасні дівчата зовсім інше зараз цінують.
Василь визнав те, що уже довірливий та добрий, ба навіть, надто. Також, він постійно шарівся і боявся дивитися в очі прекрасній Оксані, яка теж трішки присоромилася.
Ясна річ, що сподобалася дівчина сватам, а ось Оксана не могла через себе переступити, бо не сподобався їй Василь.
Софія старалася вмовити доньку:
— Оксанко, хтозна чи буде ще такий шанс! Прошу тебе, аби ти дала згоду, а далі буде видно! Я вже так хочу внуків бавити!
— Мамо, але він не привабливий!
— Цяця яка! – буркнула Софія. — Та чоловік якщо трішки кращий від мавпи, то вже красень! Згадаймо де чоловік твоєї подруги Галинки? Такий красень, багатий з міста великого, а зараз де його шукати? Наробив дітей, а сам пішов до іншої жінки, яка молодша від нього на пів життя! А твій тато? Теж вродливий. Ти в нього вдалася красою! Провів мене двічі з дискотеки, я не втрималася, а потім втік, як дізнався, що я тобою вагітна. То хіба у красі щастя? Дитино, не будь дурненькою!
Гарно приглянься до Василька. Він симпатичний. Такий кучерявий, має блакитні очі, м’які риси обличчя, а характер видно, що золотий. Він не буде пити, не курить, а ще й дому тримається! Гроші заробляє.
Минув місяць від того дня, а Софія щодня нагадувала Оксані про сватів і постійно говорила про те, що щастя жіноче дуже крихке, що діяти потрібно рішуче! Ловити пташку щастя поки вона не далеко втекла. Та й з часом все одно полюбиться, якщо будуть теплі лагідні стосунки.
Зустрічалися у той період декілька разів і молодята, тому виріши подати заяву для взяття шлюбу. Оксані було не до весілля, бо бабусі не так давно не стало, але посидіти у родинному колі хотілося. Гарно провели час. Мали дружок і дружків. Говорили, обмірковували над життя і всі були щасливі.
Та відбувалося це все не зараз, а 20 років тому. Сьогодні Василь та Оксана мають двох діток близняток, яки навчаються в університеті, а Оксана ще жодного разу не нарікала на долю та постійно дякувала мамі за такі мудрі поради, бо Василь є прекрасним сім’янином, який обожнює свою красуню дружину і все робить для того, аби його родина мала геть усе!
А ви як вчинили б на місці Оксани: погодилися б на шлюб?
