Ліза була проти маминих нових стосунків. Ольга знайшла собі хлопця на 15 років молодшого! Це ж в голові не вкладається!
– Мамо, а що ж буде через 10 років, коли ти уже не будеш так молодо виглядати?
– Донечко, але я люблю його, а він мене. Хіба важливий вік для кохання? Він мудрий і досвічений не по своїх роках. І найголовніше, йому від мене нічого не потрібно.
– Ну то живіть собі разом. Для чого робити весілля? З тебе люди сміятимуться і обговорюватимуть.
– Євген наполягає. Він вважає, що нам нічого соромитись. Я дуже хочу, щоб ти з Максимом прийшла.
– Нічого не обіцяю, у мене повно роботи, не знаю чи вийде.
Ользі було прикро від цих слів.
Весілля таки вирішили не робити. Просто розписались. Усі близькі і знайомі скоса дивились на їхній союз. Засуджували. Тому вирішити гучно не святкувати.
Жили у квартирі Євгена, а квартиру Ольги здавали.
Ліза не приїжджала до мами в гості. Бачилась на нейтральній території. Геть їй не подобався цей Євген.
На одній із зустрічей Ольга зізналась:
– Доню, не знаю як сказали, але…Я вагітна!
– Мамо, але ж тобі вже 45. Ти застара для пологів!
– Всього 45. Не роби із мене стареньку. Андрій дітей немає. Йому хочеться повноцінної сім’ї.
– Йому хочеться? А ти подумала, що тобі буде важко?
– Нічого, ми впораємось. Я ж не сама. Поруч Євген. І ти можеш приходити, допомагати.
– Ви дітей заводити, а я ще й маю за ними дивитись. Оце вже ні! І не кажи потім, коли щось станеться, що я тебе не попереджала.
– Даремно я почала цю розмову..
Ольга перестала спілкуватись з дочкою. Вона не могла вислуховувати цих принижень.
Ліза вийшла від лікаря. Знову нічого не вийшло. Значить доля така, буде без дітей. Зустріла Євгена.
– А ти чого тут? – здивовано спитала дівчина.
– Оля на збереженні лежить. Провідував. Їй важко зараз.
– Звісно! Я знала, що так буде! І потрібна вам була ця дитина?
– Лізо, не варто так говорити. Я люблю твою маму і хочу для неї найкращого. Я впевнений, що все буде добре.
– Я подивлюсь! Ти тільки спробуй її залишити саму!
Ліза набрала до Ольги. Знову підвищені тони. Знову агресія. Дівчина і сама не розуміла звідки у неї така злість на маму. Причиною була ревність чи переживання? Сама не могла розібратись.
Ліза усвідомлювала, що уже не є центром маминого життя. Якби вона цього не хотіла.
Незабаром Лізі приходить повідомлення.
“Тепер у тебе є молодший братик. 53 см. 3900 грам. З нами все добре. Не переживай!”
Дівчину огорнули змішані емоції. Вона була одночасно і рада, і стривожена. А ще у ній заговорила образа. Чому вона молода, здорова, а дітей не може мати, а уже зріла жінка змогла народити.
На виписку Ліза прийшла. І з букетом для мами, і з подарунком для братика. Євген був безмежно щасливий. Він просто сяяв. Мама була втомлена, але щаслива не менше за свого чоловіка.
Ліза часто приходила до мами. Допомагала з немовлям.
Євген також був поруч. Усе робив: суміш готував, вночі до дитини вставав, підгузки міняв. Ліза нарешті змогла побачити, що вони дійсно кохають один одного.
– Мамо, я хотіла зізнатись.. Я помилялась щодо Євгена. Він хороший чоловік і батько. Я дуже рада за вас.
-Ти не уявляєш, як для мене важливо почути ці слова.
Мати з дочкою обнялися і пішли їсти торт.
Згодом, Ліза все-таки змогла завагітніти. І тепер чекала на народження маленької донечки. Вона перестала засуджувати маму і самій стало легше на душі.
Дівчина зрозуміла, що коханню не важливий вік. Головне, щоб поруч була саме “та” людина.
А як ви вважаєте, є якісь рамки у питанні віку, коли мова іде про кохання? Чи підтримали б ви маму, якби були на місці Лізи?