Бабуся Аня присіла на крісло. Деякі сусіди ще спали, а вона вже курей нагодувала, на городі урожай зібрала, вдома пилюку протерла. А що їй робити, живе сама. Діти, на жаль, рідко у гості приїжджають, онуків хіба у Скайпі бачить. Подруги вже на той світ пішли, інше переїхали до дітей у місто або взагалі подалися до пансіонату.
Сонце освітлювало кімнату, тепло сягало на обличчя бабусі. Вона похилила голову до стіни та задрімала. Однак, дрімоту перервав пес Бровко, який почав голосно гавкати. Почула, як хтось відчинив двері.
– А хто це до мене у гості завітав? – казала бабуся Аня.
На порозі стояла жінка, на декілька років молодша за бабусю. Красива, струнка. Довге волосся прикривало плечі, а очі яскраво виблискували на сонці.
– Ось це так горе на мою сиву голову. Чого прийшла, я тебе бачити не хочу. Ану забирайся, розлучниця, бо пса на тебе спущу. Що, радієш, що дітей без батька залишила? Ох, безсоромна ти людина!
Жінка тільки мило посміхнулася та поцокотала підборами. Сіла показово за стіл:
– І ти все ніяк не заспокоїшся? Андрія майже 10 років нема на цьому світі, а ти досі сердишся на мене. Миритися я приїхала.
– Чи ти вже розум втратила? Я кажу, щоб ти негайно забиралася з моєї хати та навіть на очі мені не потрапляла!
Раптом жінка голосно заплакала. Прикривала обличчя долонею, щоб бабуся не бачила її сліз.
– Послухай, на мене цей цирк не діє. Йди іншим плачся та на мене не забудь поскаржитися!
Жінка витягла тремтячими рукам пігулки. Баба Аня неохоче принесла склянку прохолодної води з криниці. А можливо, що жінка не удає та їй дійсно так погано? Навіть на ноги не могла піднятися.
– Я чесно прийшла до тебе миритися. Просто нещодавно була у лікаря. Мені залишилося недовго, менше року. Пішла до церкви на сповідь. Розповіла про всі гріхи. Отець сказав попросити прощення та покаятися у своїх вчинках. І тому я тут. Вибач! Просто хочу спочити та з легкою душею на той світ піти…
Баба Аня сіла на стільчик та задумалася. Пригадувала, як гірко плакала, коли Андрій сказав, що кидає її та дітей. Ще й до найкращої подруги Марисі пішов жити. Ох, як вона тоді важко переживала. Але з часом вже стало легше, добре, що дітки були поруч. Ще й хатні клопоти допомогли про такого зрадника забути.
– Але чому саме я? Ми з тобою так товаришували ще зі школи..
– Заздрила тобі дуже. Згадай, які тоді часи були. У мене навіть сукні нарядної не було, а ти така приїхала пані з міста, декілька валіз одразу привезла. А яке у тебе було взуття гарне, бо тобі все дядько закордону висилав. А я одні туфельки білі мала та черевики, які взимку протікали. Ще й заміж за чоловіка з міста вийшла та переїхала туди жити. А я у цій дирі залишилася біля корів та свиней.
Тоді Марися вирішила взяти долю у свої руки. Переїхала до міста, влаштувалася на роботу офіціанткою. Спершу було важко, адже отримувала жалюгідні копійки, та і чайові майже не залишали. Та і чоловіка не могла нормального знайти. Хто у кафе ходить? Одні нероби та пияки.
У Ані тоді все було добре. Народила двох синів, квартиру та машину купили. Тому Марися вирішила собі забрати Андрія. Також хотіла щасливо жити з таким чоловіком.
– Спершу у нас все було добре. Але потім чоловік почав випивати. Кинув роботу, міг на мене руку підняти. Гроші всі витрачав на випивку. Через це його і не стало… Ось і моя черга скоро піде на той світ. Тому вирішила послухати поради Отця і прийшла до тебе.
– А де ти житимеш? Твоїх батьків вже нема, ділянку продали.
– Не знаю. Піду, куди ноги понесуть..
– Годі. Спатимеш у залі, я тобі постелю та сорочку дам. Не голодна?
Жінки ще довго говорили про своє життя. Ось вже ніч настала, Марися одягла чисту сорочку та пішла спати.
Бабуся Аня звикла прокидатися з першими півнями. Приготувала для подруги каву та бутерброди. Однак, Марися довго не прокидалася.
– Агов, ну годі спати, вже сонце зійшло!
Але Марися не дихала. Тоді бабуся Аня все зрозуміла. Сама організувала похорон та провела в сотанню путь. Коли прибирала речі, то знайшла під ліжком, де спала Марися, записку:
“Будь ласка, поховай мене біля батьків на рідній землі…”.
Тепер бабуся Аня щодня приходить до подруги. Сідає на лавочку та розмовляє з її портретом.
А ви б пробачили такий вчинок? Бабуся Аня вчинила правильно?
