В одній японській легенді сказано, що Бог дає людині на небесах віконце. Через нього вона може спостерігати за рідними і друзями. На підвіконні стоїть глечик з квіткою. До її стебла прив’язаний дзвіночок. Як тільки хтось згадує про цю людину, то він дзвенить. Якщо слова були позитивні і направлені у добре русло, то над рослиною з’являється яскраве сонце, а якщо на Землі пускають за нею сльози, то над квіткою лив рясний дощ, який допомагав їй рости і квітнути.
Зазвичай лише у перші дні дзвіночок не змовкає, світить сонце і ллє дощ. Адже людин горюють з приводу недавньої втрати, плачуть і згадують лише приємні моменти, пов’язані з тим, хто відійшов у вічність. З часом дзвіночок лунає все рідше, а квітка гине. Саме тому у кожного з нас повинна бути близька людина поруч, яка не забуватиме молитися за нас і згадувати красним слівцем. Тоді душа буде врятована від темряви.
Нехай у кожного з нас дзвенить дзвіночок і цвіте квітка. А рідні та близькі завжди будуть поруч з нами, поки ми пам’ятатимемо про них.
А ви не забуваєте про своїх близьких та рідних?
