Коли мені було п’ять, мама постійно забирала мене з садочка додому. Зимою я ходила у великій леопардовій шубі, в якій мені доводилося пересуватися як пінгвін.
Дорогою я розпитую, як в мами пройшов день, а потім розповідаю про те, що у мене було на обід та в які ігри ми гралися.
Потім я з труднощами стягую шубу і одразу вмикаю телевізор.Там на мене чекають мультфільми. Мама тим часом починає чаклувати на кухні і весело мені підморгує.
Це могло означати тільки одне: в кишені шуби захована цукерка. Вона у синій упаковці, а на ній намальовані ведмедики. Мама каже, що це мені передає лисичка.
Коли мені було сім, мама повела мене в перший клас. Я раділа, що нарешті стала такою дорослою. На голові білі банти, позаду портфель, а в голові багато мрій та очікувань.
На жаль, на лінійці мені довелося бути одній. Мама одразу мала бігти на роботу. Вона поцілувала мене в щічку і сказала, що лисичка встигла залишити сюрприз у фартушку. Справді, там на мене чекала улюблена цукерка. Та я вже знаю, хто насправді її підкидає. Обіцяю з’їсти солодощі після лінійки і на прощання обіймаю неньку.
Коли мені було шістнадцять, мати не хотіла впускати мене на вечірку до подруги Каті. Вона казала, що переймається за мене, але я лише обурювалася. Мені так подобався Михайло і через маму я не могла з ним зустрітися. Зі сльозами на очах гримнула дверима і сказала, що вона ненавидить мене.
Та буквально через декілька хвилин мама зайшла до мене в кімнату і почала заспокоювати. Ми поговорили і дійшли згоди, що я можу залишитися на вечірці до 10 вечора. Обов’язкова умова – регулярні дзвінки.
На радощах я кинулася одягатися. Раптом у кишені свого плаща я знайшла цукерку. Ох, та лисичка! І коли вона тільки все встигає? Ми з мамою обоє розсміялися й обійнялися.
Коли мені був двадцять один рік, ми з Мішею прийшли до мами в гості. Вона пригостила нас смачним чаєм і фірмовим пирогом. За столом я розповіла про наш ремонт у квартирі і плани на відпустку. Ми хотіли полетіти на море, а мама зауважила, що ніколи там ще не була. Я пообіцяла їй подарувати путівку на ювілей. Ненька засоромилася і відказала, що не варто витрачати гроші на дурниці, адже вони нам зараз потрібніші.
Потім вона поскаржилася, що відчуває регулярні болі. Я ж попросила її сходити до лікаря. Мама погодилася. Прийшов час прощатися. Перед дверима я помітила хитру усмішку на її обличчі. Ми обоє розсміялися.
Михайло запитав, в чому справа, а я сказала йому заглянути в кишеню куртки. Там він знайшов цукерку, а тоді дізнався про таємничу лисичку.
Коли мені було двадцять п’ять, я дізналася дві новини. Спочатку я раділа своїй вагітності, а потім плакала через діагноз матері. Лікар сказав, що у неї пухлина. Він лаяв за те, що звернулися на діагностику так пізно. Проте шанс є. Потрібно провести операцію та пройти курс хімієтерапії. Мама заспокоювала, що все буде добре і постійно просила мене не хвилюватися. Я міцно її обіймала і надіялася на краще. Того вечора лисичка знову підкинула мені гостинці, але я ледь могла стримувати сльози.
Коли мені було тридцять три, я вела свою донечку в перший клас. Вона у мене така розумниця і вже така доросла. Тільки прикро, що мами немає поруч…
Дівчинка, підстрибуючи, розповідала нам з Михайлом, що буде вчитися на одній п’ятірки. Ми в цьому навіть не сумнівалися. На вулиці була тепла сонячна погода. Донька приєдналася до групи своїх однокласників. Вона ще не підозрювала, що в кишені її синього піджачка чекає подарунок від лисички.
Чи є у вас сімейні традиції?
