Трапилася історія дуже давно. Понад три десятиліття тому. Чоловік кинув дружину із трьома дітьми заради молодої коханки. Не зупинили його ні обов’язки, ні той факт, що наймолодший син був іще зовсім немовлям, ні навіть докори сумління.
Не посоромився чолов’яга залишити колишню дружину з нічим. Забрав усе до останньої нитки. Виніс з дому техніку, меблі, усі коштовності. Не вдалося тільки квартиру відсудити. У домі тепер було стільки вільного простору, що хоч спортивний зал облаштовуй, хоч цілу студію. Проте хорошого в тому було мало.
Когось така поведінка колишнього збила б з пантелику. Ранила настільки, що та не хотіла б більше нічого. Але наша героїня гордість таки мала. Слізьми не вмивалася і чоловікові до ніг не кидалася. Забирає? Ну і нехай. Єдине, що вона кинула йому наостанок:
– Іди, чоловіче. Але прийди через 5 років. У нас тут усе буде, от побачиш.
Колишній тільки посміхнувся і пішов, стукнувши дверима.
Так минав рік за роком. Жінка у горе не падала, дітей самотужки на ноги ставила. Працювала. Старалася. Що вдалося заробити – усе в сім’ю. Усе для дітей.
А, як тільки з того дня, коли колишній пішов, пройшло майже 5 років, сталося саме так, як пророкувала нещасна. Чоловік таки повернувся. Він постукав у її двері тремтячими від хвороби руками. Вона відчинила. Їхні погляди пересіклися. Вперше за стільки часу. Її погляд був сповнений щастя. Вона з дітьми жила в достатку. Усе в неї було добре. А ось колишній… Його зіниці помутніли, ніби й не він на неї дивиться, а якась примара. Схуд. Змарнів. Про гроші говорити навіть не хотілося – їх у нього геть не було. Напевне, одразу все майно і розпродав після того, як покинув сім’ю.
Жінка запросила тепер уже просто знайомого на кухню. Запропонувала гарячого чаю.
Діти лише з острахом позирали з-за дверей, не розуміючи, що це за дивний чоловік зайшов погостювати. У ньому малята взагалі не впізнавали свого батька. Може, це й на краще. Хай думають, що це просто друг їхньої матері.
А у квартирі, до речі, все сильно змінилося. Тепер замість пустих стін були дорогі меблі, нова техніка, різноманітні гаджети, чудові елементи декору. Дуже гарно облаштувала жінка своє сімейне гніздечко. Зі смаком. Вона, насправді, навчилася встигати дуже багато: і на роботу ходити, і за дітьми дивитися, і дім облаштовувати, і навіть час на відпочинок знаходила. Колись з малечею допомагала мати, яка жила неподалік, і молодша сестра жінка. Зараз же у цьому не було ніякої потреби. Похизуватися, до речі, господиня могла тепер і високою посадою на роботі. А це вам не жарти.
Колишній чоловік ніяк не міг повірити, що просто зараз дивився на свою сім’ю… На те, що втратив з власної волі. Діти виросли красивими та слухняними.. Усі в маму… А дружина.. Якою ж красунею вона стала. Як багато досягла самотужки. Яка ж вона у нього молодчинка. Тільки-от він дурниць по молодості накоїв. Жаль, що час назад не повернеш.
Втім, чоловік спробував поплакатися жінці на життя. Просив пробачення. Запитував, чи могли б вони все почати із самого початку. Тепер же він усе зрозумів.
Господиня слухати цього не хотіла. Не вірила вона більше чоловікові. Та й для чого він тепер? Вона змогла пережити найважчі часи самостійно, а він на все готове захотів? Такого не буває.
Так її колишній, погнавшись за більшим, утратив цілком усе. А так часто в житті буває: кидаєшся стрімголов на дармовий хліб, хочеш комусь зло вчинити, а потім з нічим залишаєшся. Інші ж, попри всі труднощі, шукають можливості, а не виправдання.
І хто ж у виграші залишається, як думаєте?
Що для Вас є зрадою?
Чи змогли б Ви пробачити зраду?
