Зараз мені 32 роки. Після першого розлучення в молоді роки, до другого шлюбу я поставилася набагато відповідальніше. Одружувалася тоді, коли у мене була успішна кар’єра і дві власні квартири. Одну я придбала самостійно, а іншу отримала в спадок від бабусі. Це однокімнатне житло я планувала здавати в оренду.
Натомість Артем мешкав у приватному будинку. Туди він переїхав разом з мамою, коли його старший брат одружився і залишився мешкати на їхній квартирі. Одна, щоб утримувати будинок потрібно постійно вкладати у нього чималу суму грошей. То стіни утопісти, то дах поміняти, то вікна нові потрібні. Словом, вічні ремонти.
Наші з Артемом стосунки розвивалися доволі швидко. Ми швидко зїхалися разом, почали жити в моїй квартирі, а згодом розписалися. Потім з’явився малюк. Звичайно, про роботу мені довелося забути. Однак я звикла мати власні кошти, тому вирішила, що потрібно виставити оголошення про оренду квартири.
Тим часом свекруха все частіше навідувалася до нас в гості і все частіше скаржилася на своє життя. Вона казала, що не справляється сама в будинку. Їй потрібна поміч. Тому у неї була пропозиція з’їхатися всім разом, мовляв, у будинку багато місця і з дитиною вона зможе допомагати.
Попри усі її розповіді, як це чарівно виходити зранку на власне подвір’я, я залишилася байдужою до цієї ідеї.
Тоді свекруха обрала іншу тактику. Вона почала тиснути на жалість і прикриватися своїм здоров’ям, яке не дає їй самостійно справлятися з усіма справами біля дому. І взагалі вона там самотня і нікому не потрібна.
Я намагалася не втручатися у стосунки сина й матері. Але все ж одного разу запропонувала їй продати приватну ділянку і купити собі квартиру. Натомість жінка відповіла, що грошей з продажу на покупку не вистачить. А в комуналці вона жити не хоче.
А нещодавно чоловік повернувся додому зі своєю мамою. Бачу, що свекруха усміхнена і чимось задоволена. Ми сіли пити чай і вона каже:
– Ми з Артемом подумали, що було б непогано, якби я переїхала у твою однокімнатну квартиру. Буде зручно до вас приїжджати і онука бавити. А приватний будинок стане нашою дачею.
– Ми подумаємо, – невдоволено відповіла я. Хоча, мабуть, свекруха думала, що я зрадію такій ідеї.
Коли жінка пішла з дому, я сказала чоловікові:
– Я все розумію, але чому я маю розв’язувати житлові питання твоєї матері? У неї ж є ти і старший син.
– Яка ж це сім’я виходить, якщо у кожного особисті проблеми? – образився Артем.
Все ж я здала квартиру в оренду. Чоловік допомагає матері, як може. Свекруха ж зі мною не розмовляє, адже я зруйнувала її мрію.
Зараз вона намагається налаштувати чоловіка проти мене і взагалі вважає мене невдячною. Хоча я не розумію, що я поганого їй зробила.
Хто правий у цій ситуації? Чи стають у сім’ї всі проблеми спільними?
