Ми з матір’ю маємо абсолютно різні характери. Вона слабка і нерішуча, а я незалежна і вольова. Поки ми жили разом, то всі домашні обов’язки були виключно на мені. Мати працювала науковцем, тому увесь свій час проводила в лабораторії. Батько заробляв гроші на заводі. Проте я виросла, зустріла коханого чоловіка і вирішила переїхати. На це моя ненька відреагувала негативно. Вслід вона мені кричала: “На кого ти мене покидаєш?!”
З того часу я була змушена слухати постійні скарги про те, як матері важко живеться. Вона дзвонила до мене через будь-які дрібниці, а я завжди спішила їй на допомогу. Доводилося розв’язувати її проблеми, готувати, прибирати і заспокоювати. Чоловік не лише не розуміє моєї поведінки, але й засуджує надмірну опіку над батьками. Через це у нас виникає багато сварок та непорозумінь.
Після того, як тато відправився на пенсію, ситуація лише погіршилася. Він каже, що йде ремонтувати авто, а насправді усі дні проводить в гаражі з сусідом. Зрозуміло, що без алкогольних напоїв не обходиться. Мати ж завжди категорично ставилася до випивки. Зараз на п’яного батька вона реагує лише слізьми, тому розбиратися з ним доводиться мені.
Я зловила себе на думці, що тато в такому стані мені навіть подобається. Адже він веселий і безтурботний. Мабуть, мені б теж довелося багато пити, якби я цілодобово була змушена бути поруч з матір’ю. Вона ніколи не була задоволена тим, як я бесідую з батьком. Адже я не кричала на нього і не влаштовувала істерик через його стан. Я лише обіймала старого і переконувала в тому, що алкоголь не вирішить усіх проблем.
Та це не діяло і дзвінки продовжувалися. Чесно кажучи, таке становище мені надоїло. Прийшов час навчити мою матір самостійності і відповідальності.
Як правильно донести їй свою думку? Як пояснити, що я не можу завжди розв’язувати чужі проблеми? У мене немає на це ні сил, ні часу. А що вже казати про чоловіка, який лише дивом продовжує терпіти мої постійні походи додому.
Що б ви могли порадити жінці, яка опинилася в такій ситуації?
