Мене звати Оля. Я вже два роки живу у шлюбі з Мирославом. Але зовсім скоро наша сім’я стане більшою на одну маленьку людинку. Нещодавно ми з чоловіком дізналися, що я вагітна.
Як тільки ми самі дізналися про таке щастя, то вирішили поділитися ним передусім з батьками. Купили гостинці й зібралися в гості до моєї мами.Тоді я думала, що вона буде безмежно радою почути таку новину. Вперше стає бабусею все ж таки.
Коли за столом запала тиша, ми нарешті наважилися розповісти.
Мама посміхнулася. Привітала нас. Але чомусь на її обличчі читалося розчарування, а не щира радість за власну доню.
– Що таке? Мамо, що сталося?- запитала я в неї.
– Не знаю, як тобі сказати. Усе так складно.
– Не тягти.
– Річ у тім, що і я скоро стану мамою вдруге.
Спочатку я навіть не повірила. Думала, мати розіграти мене з чоловіком захотіла.
Трохи не той вік, щоб вагітніти знову. У її віці пологи даються дуже важко. Та й сам період вагітності не потішить нічим хорошим.
– Це точно? Ти впевнена?
– Так.
– В який термін?
– Приблизно два місяці.
– І що ти плануєш?
– Я б хотіла залишити цю дитину.
– А батько хто?
– Яка різниця? Це не має ніякого значення. Дитину я народжую для себе.
– Добре. Ми раді за вас. Думаю, вам краще відпочити. Обом. – сказав мій чоловік, глянувши спочатку на тещу, а тоді на мене. – Яка ж нам різниця, хто батько дитини.
– Як це немає значення? Це моя мама.
– Матір тільки опустила погляд.
– А хто цю дитину виховувати буде?- запитала я. Але ненька тільки мовчала.
Ми ще трохи посиділи і пішли додому. Далі діалог з мамою зовсім не клеївся.
Дорогою я почала сваритися з чоловіком. Ще й тема така безглузда. Мені було цікаво, хто ж батько дитини, а Мирослав намагався переконати мене, що нас це не стосується.
– А, можливо, у нього є інша сім’я, тому мама не хоче говорити про нього? – підкинув варіант мій чоловік.
– А чому ти так думаєш? – здивувалася я.
Більше у мого судженого аргументів не знайшлося.
Так минуло трохи часу. Я забула про питання, які мене мучили увесь цей час і просто з головою занурилася у власну вагітність. Зазвичай, люди чекають когось конкретного, але я усвідомлювала, що мені байдуже, народиться хлопчик чи дівчинка. Я любитиму їх однаково.
Втім, мій чоловік, як і всі поважні татусі, хотів сина. Навіть ім’я йому придумав. Вирішив назвати його Сергійком. Я заперечувати не стала.
А згодом УЗД і показало, що у нас буде хлопчик. Нашому щастю не було меж.
Коли ми з мамою лягти до лікарні, то Мирослав приносив вітаміни нам обом. У мене навіть часом було відчуття, що він вважав себе батьком обох дітей.
Ми довго балакали з мамою про наших чад і якось вона запропонувала мені свою допомогу після народження малечі. Сказала, що сидітиме з обома, а я зможу повернутися до звичного життя, знову піти на роботу й ні в чому себе не обмежувати.
Я погодилась.
Мій хлопчик, до речі, виявився прудкішим. Я народила дитину першою. Маля було просто копією свого батька. Тепер Мирослав місця собі не знаходив. Він тільки постійно розповідав мені, як мріє про те, щоб його син підріс і вони могли разом ганяти футбол. Обіцяв ходити з ним на стадіон кожного дня. Спортсмена виростить.
Минув цілий тиждень і лише тоді народила моя мама.
У неї також був син. На мій подив, Мирослав зібрався і без жодних прохань поїхав до пологового будинку, щоб забрати тещу з немовлям. Я ж залишилася чекати їх вдома, готуючи святкову вечерю у перервах між доглядом за чадом.
Коли рідня повернулася, я взяла на руки братика. Тоді віднесла його до свого Сергійка і поставила поруч. Такі маленькі, такі хорошенькі.. Такі схожі.. Як дві краплі води…
Такі ж, як і мій Мирослав.
У голову раптом полізли жахливі думки. А раптом мій чоловік – батько мого брата? Ні, такого не могло бути. Чи все ж…?
Запитати у мами таке я не насмілилася. Сама вона про батька дитини нічого не розповідала. Я зовсім не знала, що мені робити.
А далі прийшли гості й мені довелося трохи відволіктися від важких думок.
Це все помітила мама. Зрозуміла, що зі мною щось не те.
Вона довго ходила біля мене, щось розпитувала, але ніяк не наважувалася розповісти правду.
Аж доки ми обидві не опинилися на кухні поодаль інших людей.
– Просто знай, що я не хочу руйнувати сім’ю. І не хочу, щоб пор це хтось знав. Минулоріч у твого чоловіка був день народження. Ви ще самі святкувати вирішили. Поїхали за місто. А я залишилася у його домі після празникування. Ми тоді з його батьком трохи випили. І сама розумієш… Я так втомилася бути самотньою. Чоловіка не маю, ти вже доросла. Кому я потрібна? Власне, твій свекор і є батьком моєї дитини.
Мені аж від душі відлягло. Я розпливлася у щирій посмішці, яку мама ніяк не могла зрозуміти.
Нарешті я все знала і мені було так спокійно на душі.
– Я нікому нічого не розповідала, бо не хотіла рушити нічого. Усе так добре у всіх склалося. А зараз ця дитина тільки моя.
Згодом вона розповіла про це татові немовляти. Сказала, що нічого від нього не вимагає. Виховає сама. Але він має право знати.
– Чому ця дитина тільки твоя? Я батько і я також виховуватиму своє дитя – заявив тоді мій свекор. А потім додав, що моя мати – чудова жінка. Вона давно йому дуже подобалася, тож те, що трапилося між ними тоді випадковістю точно не було.
Так ми з Мирославом готувалися до ще одного весілля у своїй сім’ї. Тепер одружувалися наші батьки.
Чи очікували Ви такої розв’язки?
Які підозри були у вас із самого початку?
