Колись ти, сину, підростеш, і я нести тебе не зможу…

Мама – знакова особистість у житті будь-якої людини. Саме її тепло і турбота формують світосприйняття. Можливо інколи ми не розуміємо своїх мам, але це нормально. Ідеальних стосунків не існує. Цей прекрасний вірш ілюструє як відчуває мама дорослішання її сина. Вона все розуміє, все бачить… Але тактовно мовчить чи плаче так аби не бачила її дитина.

Колись ти, сину, підростеш,

І я нести тебе не зможу,

Не підійму, коли впадеш,

Та зайвий раз не потривожу.

Колись востаннє ти прийдеш

Вночі, коли «бабай» злякає,

Спокійно на руках заснеш,

Відчувши, як твій страх минає.

 

Колись востаннє ти гукнеш,

Щоб на коліна я дмухнула,

Коли їх, впавши, розіб‘єш,

Заплачеш так, щоб пригорнула.

 

Востаннє в спальню зазирнеш,

Попросиш казку розказати,

Ведмедя в ліжко принесеш,

Дозволиш міцно обійняти.

 

Занадто швидко ти ростеш,

І я не все, на жаль, встигаю.

Буваю зайнята без меж,

Та й неуважною буваю…

 

І часом серджуся, киплю,

Тобі уваги не вділяю.

Але понад усе люблю,

Хоча й сказати забуваю.

 

Це ж не повториться для нас,

І щось назавжди вже минає.

На жаль, не повернути час,

На жаль, усе з життя зникає…

 

Колись востаннє я візьму

І розділю твою тривогу.

Так ніжно біль твій загорну,

За тебе помолившись Богу…

© Оля Будчук

А вам сподобався цей вірш?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Adblock
detector