Я росла без батька, а мати скільки себе пам’ятаю намагалася при будь-якій можливості спекатись від мене. Я все дитинство вислуховувала її скиглення. Якби ж я тільки могла швидше рости, щоб переїхати й спокійно жити.
У батька з’явилась нова щойно мені виповнився рочок. Та і мама не давала собі пасти задніх. Регулярно міняла чоловіків, як шкарпетки. Але як тільки доходило діло до квартири в якій ми були, кавалер бачив мій манеж, то стрімко намагався втекти.
Так тривало постійно. Тому єдине, що хвилювало мою маму, то це те куди б мене подіти. Та їй довелося чекати цілих 18 років. Якось вона привела додому Ореста. То були ніби-то сватання. На щастя, хлопець мені сподобався. Ми розговорились, сходили на кілька побачень і швидко закохались один в одного.
Мамі це було на руку, бо її новий коханий не сильно мене полюбив. Вона лише чекала поки я вийду заміж і переїду. Так і сталося.
На той моменти я закінчувала коледж. Роботи ще ніякої не шукала. Хотіла вступати до вишу. Мій чоловік вже працював, але доходи у нього були середніми.
Та мене спіткали наступні труднощі. Свекруха. Ми якось одразу не змогли поладнати. Я намагалась бути чемною і терпіла всі її зауваження та рекомендації. А вони тим часом якомога сильніше прагнула посварити нас з Орестом.
Якось мені стало недобре. Нудота, що виникала при кожному різкому запаху. А це бувало паморочилось у голові. Ми поїхали в лікарню. Там мені сказали здати певні аналізи. Виявилось, що це вагітність.
Результати були не зовсім хороші. Довелося залишитись на кілька днів у лікарні, щоб проконтролювати стан. Свекрусі це одразу не сподобалось. Вона почала, що дитина не від чоловіка. Інакше б все було добре.
Я народила синочка. У день виписки свекруха заявила, що дитина зовсім не схожа на Ореста і наговорила багато інших брудних слів. Тим часом чоловік навіть не заступився за мене.
Настав нелегкий період. Його зарплати вистачало в притик. Дитина постійно плакала, а була геть виснаженою від недосипань. Потім у нього почали лізти зуби. Свекруха обзивала мене поганою матір’ю. Нарешті моє терпіння закінчилось.
Я мовчки зібрала свої речі й направилась до рідного дому. Там на мене і сина ніхто не чекав. Тим більше мою кімнату зайняв дідусь, який на той момент потребував уваги та догляду. Його однокімнатна квартира залишилась пустою.
– Можеш там жити, але не надійся, що отримаєш її! – заявила моя мати.
Так я переїхала у ту квартиру і намагалася почати життя спочатку. З часом влаштувалась на роботу і стала водити сина у садок.
Одного дня я випадково зустріла колишнього чоловіка. Він не одразу мене впізнав. Ми тоді довго говорили. А наступного дня він чекав мене біля під’їзду з шикарним букетом троянд.
Я навіть не знала, що тоді думати. Адже він більш як три роки не цікавився дитиною, а тут почав каятись і просити помиритися з ним.
Що мені робити? Адже сину так само потрібен батько!
