Мої батьки не були одружені, коли я народився. Просто тато працював у великій компанії, мама була його секретаркою. Так у них закрутився роман і з’явився я на світ. Правда, ми не жили разом. Тато інколи приїжджав у гості, давав гроші, ми гуляли у парку. Часто з мамою переїжджали з одної квартири на іншу, тому у мене майже не було друзів.
Коли мені було 7, мати зустріла чергового чоловіка. Він сказав, що буде з нею, якщо вона позбудеться мене. Матір не довго думала. Вона взяла мої документи, привезла під двері батькової квартири і залишила там. Коли тато відкрив двері, то одразу здогадався, хто я. Він забрав мене до себе, а його дружина з сім’єю добре прийняли мене. Саме вона не дозволила віддати мене у дитячий будинок. Сказала, що я ні в чому не винен.
Перший час я надіявся, що моя рідна мати повернеться по мене. Зрештою зрозумів, що цього не станеться. Тепер дружина мого батька замінила мені рідну матір. А щодо нього, то він не дуже приязно ставився до своєї дочки з сином, а що вже говорити про мене. Я для нього був зайвим тягарем, але він продовжував утримувати мене.
За натурою батько був суворим чоловіком. Ми, діти, ховалися у дитячій, коли він приходив з роботи. Одного дня він покинув нас. Пішов до молодої коханки. Та ми тільки зраділи цьому.
Тоді ми були досить дорослими: троє випускників школи. Після її закінчення ми вступили в омріяні університети і здобули ті спеціальності, які хотіли. Через деякий час прийшла сумна звістка: батька не стало. По собі він залишив непоганий спадок.
Коханці нічого не дісталося, бо вони не були одружені. Тож ми успадкували батькову фірму і продовжили займатися його справою. Згодом вирішили відкрити нову філію закордоном. Я мав її очолити. Вирішив, що матір переїде жити в теплу країну разом зі мною. Мої брат та сестра не були проти.
Та раптом рідна мати з’явилася тоді, коли вже ми мали от-от відправитися в дорогу. Я одразу її впізнав, а вона сказала:
– Синку, ти пам’ятаєш мене? Я твоя рідна ненька! Ти так виріс. Невже забув про мене? Я тебе так довго шукала. Скучила за тобою. Тепер ми зможемо бути разом.
Сказати, що її наглість мене вразила – це нічого не сказати.
– Як я міг тебе забути? Я добре пам’ятаю, як ти кинула мене під дверима батька, а сама втекла. Ти мені не мати. Моя справжня матір зараз їде зі мною закордон, а з тобою мені нема про що говорити.
Потім я попросив охоронця вивести жінку. І не шкодую про такі слова. Адже рідна мама не та, яка народила, а та, яка виховала.
А ви погоджуєтеся з такими словами? Чому?
