Соломія рано вийшла заміж. Та шлюб цей не склався. Не зрослось. Не зійшлись характерами. Ні з чоловіком, ні зі свекрухою, з якою вони жили.
Тож в 23 вона уже була розлученою і з дитиною на руках.
Чоловік з дому вигнав, а батьки назад не приймали. Двокімнатна квартира, а в неї ще й брат молодший був. Воно й направду тісно було б.
Вона орендувала невеличку кімнату. Грошей зовсім не було. Скрута неймовірна. Підходила до рідних просила, щоб їй перший час допомогли. Навіть у борг просила. Збиралась віддати, як легше трохи стане, та батько був твердий у своєму рішенні:
– Розведеним з приплодом нічим допомогти не можемо! Думати треба було! Ми тобі не зобов’язані.
Батьки Соломії не були бідні. Вони могли допомогти. Брату дороге навчання оплатили і ще й тішились. А її вони просто не любили…
“Для чого тоді народжували? Все ж має бути по-чесному! Чому вони таку різницю роблять?” – постійно задумувалася над питаннями дівчина.
Мабуть, саме ця незацікавленість в дитині і дала поштовх Соломії добиватись чогось самій. Довести і їм, і собі, що вона може сама.
Через 10 років вона придбала власне житло, поставила на ноги сина. Сама досягла неабияких успіхів у кар’єрі. І ніхто їй у цьому не допомагав.
Довгий час з батьком Соломія не спілкувалась, та вирішила, що пора пробачати старі образи, запросила його в гості. Він і прийшов, і продовжив свою пісню:
– Ти би краще собі чоловіка заможного знайшла з квартирою. А то ні! Сама всього хоче.. Хіба це вигідно!?
Соломія хотіла щось випалити, та змовчала.
Її брат Сергій розкрутився за рахунок батька. Той допоміг придбати йому дві квартири, за які він отримує непогані гроші з оренди. Прекрасно жив! І жодного дня не працював!
Роки ішли, ми не молоділи. Батьки на пенсію вийшли. Мами не стало, батько залишився сам.
Так сталось, що тато спалив квартиру, в якій вони жили з мамою усе життя. Як? Цього вже краще не знати. В старого трохи помутніння включилось.
– Я до тебе переїжджаю жити! – заявив до мене батько, подзвонивши рано-вранці. Навіть не спитав, а просто поставив перед фактом.
– Це в честь чого?
– Син мені відмовив, каже у нього місця немає. А ти ж дочка! Ти повинна приглянути за татом.
І ось тут я не витримала і пригадала йому усі його приниження в мою сторону.
– Я пам’ятаю, коли я просила у тебе допомоги, ти сказав, що нічого мені не повинен? То чому ти тепер ідеш до мене? Кому ти все життя гроші під носа сунув з тим і домовляйся! А до себе я тебе не впущу!
Жорстоко? Можливо. Але Соломія вважала, що він на це заслужив.
А ви б сказали так до батька?
Фото з вільних джерел
