Декілька років тому наша сусідка зверху продала квартиру і переїхала жити у інше місце. Шкода, я була з нею в дуже хороших стосунках.
Там жила молода сім’я з маленькою дитиною. Вони зробили ремонт, постелили новий ламінат і не знаю, що вони вибрали не так, але чутність у наші квартирі збільшилась в рази. Спершу я нічого не говорила, вони ніби тихенькі були, танців з бубнами не влаштовували.
Але потім, коли мала почала ходити мені довелось їх попрохати дещо зробити.
Зранку до вечора стояв страшенний тупіт. Їхня дочка носилась зі швидкістю вітру по квартирі туди-сюди. А нам це все було добряче чути!
Коли я її побачила, то підійшла:
– Катю, вадко після роботи… Відпочити хочеться, а там тупіт страшенний. На нерви діє.. Я все розумію, але може щось можна зробити?
– Та без проблем, Тань. Моя мала просто в ортопедичних черевичках ходить, тому, мабуть, такий і звук. Тепер після 6, я їй шкарпеточки вдягатиму.
На цьому все. Проблема була вирішена. Не ідеально, але вже не так, як було.
А тепер ось заселилась якась жіночка з чоловіком. Без дітей.
“Вже легше буде” – подумала я. Та я не знала, що мене чекає попереду.
Як виявилось нова сусідка з сусідом лише починають будувати сім’ю. У них доволі “пристрасний” період в стосунках.
І я цього не дізналась, якби не охи і ахи які я чула кожного вечора і ранку. Я могла навіть лежати і рахувати кількість стуків ліжка об стінку.
Їхні “ігри” чула не тільки я, а й інші сусіди. Збоку і зверху. Навіть старенька Лідія Петрівна не витримала:
– Це доки цей розбрат буде подовжуватись?
Це і маленькі діти слухали. І дорослі не висипались.. Ми намагалась з ними поговорити, та це нічого не давало. Хвала Богу через декілька місяців запала тишина на 9 місяців. Думаю, здогадаєтесь, чому?
А тоді почалось пекло пекельне.
Дитина нила, кричала. Мама не могла її ніяк заспокоїти. Коли вона просиналась, просинались і ми. І це було нестерпно, працювати потім було дуже важко. Я була невиспана, втомлена…
Я підходи до неї, розмовляла, пояснювала, що людям відпочивати треба.
– Щось робіть.. Бо це неможливо терпіти…
Зараз дитині уже три роки, швидше 2 ночі вона спати не лягає. Стрибає, кидається іграшками, кричить.
Я вже що тільки не робила. Роздрукувала сусідці закон, де йдеться про те, що після 22.00 у будинках потрібно дотримуватись тиші, повісила їй на двері.
І на вайбер їй писала, дзвонила.
І розмовляла.
Та все це нічого не давало. Абсолютно.
Тоді я і пішла на крайні міри. Повідомила молодим батькам, що якщо це не припиниться, то я піду до органів опіки, нехай вони розбираються!
Тепер зі мною сусіди не вітаються. Дивляться косо. Але зараз хоча б я спати можу спокійно. Не розумію, чому до людей не доходило по-доброму?
А що б ви робили з такими сусідами?
