У мене є двоє синів. Денис і Владислав. Різниця у віці між хлопцями 6 років. Денис старший син. Він був дуже розчарований народженням братика. Просив повернути його назад, звідки взяли. Боявся, що уваги йому стане менше. Та згодом, ніби все налагодилось. І Денис навіть часто заступався за Владика, а якщо потрібно було, то допомагав з уроками.
Після школи Денис вирішив піти вчитися в військове училище. Ми з батьком не заперечували. Це його вибір і його майбутнє. Ми з чоловіком і молодшим сином часто навідувались до нього, хоча училище було в іншому місті.
Після закінчення училища Денис повідомив нам, що одружується. Десь під час навчання познайомився з дівчиною Катею. Син познайомив нас. Вона мені не сподобалась. Закінчила 9 класів і сиділа на шиї батьків.
Як на мене, то вона зовсім не підходила Денису. Але я знаку не подала. Головне, щоб йому все підходило, це ж сину з нею жити, а не мені.
Їх направили у військове містечко за розпорядженням. Вона вже як дружина поїхала з ним.
Якось я потрапила до них в гості і обімліла. Відтоді я почала поважати невістку. Їх поселили у невеличкий будиночок. Хата опалювалась піччю. Як у минулому столітті. Воду носити потрібно з криниці. Туалет був на вулиці.
Це були дуже важкі умови для життя. У них якраз народилась донечка. Мені було боляче дивитись на це жахіття. Але Катя не жалілась. Робила все, що могла, старалась створити затишок у цьому Богом забутому домі.
Чотири роки вони тягнули таке життя. А потім Денису набридло. Умови нікудишні, зарплата маленька. Він перебрався до нас.
Ми з чоловіком жили у двокімнатній квартирі. До того часу, нас молодший син Влад уже поїхав вчитись в Київ, жив там у гуртожитку. До нас приїжджав на вихідні.
Звісно, жити вп’ятьох в такій малій квартирі було складно. Тому я вибила кімнату для Дениса у сімейному гуртожитку.
Гуртожиток був хороший. Кімната була велика, простора світла. Та й умови кращі, ніж ті що були у їхньому домі. Кухня була своя. Лиш душ був один на поверху. А так, жалітись немає на що.
Часи були важкі. Але син вдалось влаштуватись на роботу будівельником. Зарплата була хороша. Заробляв навіть більше, ніж військовим. А от Катя далі сиділа вдома. Я якось натякнула сину, що їй варто іти десь теж працювати, дочку можна в садок віддати.
– Ти що, мамо? Куди їй працювати? Вона така тендітна, маленька..Ні..Я сам зароблятиму! – заявив син.
Владислав одразу після закінчення університету знайшов собі хорошу роботу, високооплачувану. Він у мене розумний хлопчик. Одружуватись не спішив, вирішив спершу житло придбати.
Гроші на зберігання віддав мені. Більше про це ніхто не знав. І от за три роки назбирав на хорошу двокімнатну квартиру.
Якось Денис сидів у нас в гостях. Тоді і Влад прийшов. Радів, хотів похвалитись, що дозбирав потрібну суму грошей на квартиру і просив дати решту грошей. Денис розізлився, почав кричати. Він думав, що усі гроші мої. Я почала йому пояснювати, що це не так. Та він мене навіть не слухав. Вимагав частину з цих грошей.
Я йому сказала, що якщо він теж хотів квартиру, то потрібно було думати про це ще давніше. І дружину працювати відправити. А тепер усіх звинувачувати не варто!
Денис образився і на мене з чоловіком, і на рідного брата. З’їхав з кімнати в гуртожитку і вони з Катею поїхали у село до її батьків. Я була розчарована цим вчинком.
Минуло декілька років. Денис працював охоронцем, а Катя продавцем. Грошей їм, звісно, не вистачало. Бо яка ж там робота?
Син інколи приїжджає до нас. Проте кожна зустріч закінчується сваркою і доріканнями, що ми зіпсували йому життя. І що грошей йому не вистачає, теж винні ми.
Денис вважає, що ми Владу допомагаємо, а йому ні. Тому він таїть образу на брата.
Нещодавно м забирали онучку на канікули. Назад додому її повіз Владислав на своїй новій машині. На машині, яку купив за свої кошти.
Знову скандал. Денис думає, що і машину ми купили.
Влад вирішив одружитись, знайшов собі достойну дівчину, яку безмежно кохає. Запросив на весілля свого брата. Проте той категорично відмовлявся.
Тепер брати не спілкуються. Владислав багато чого пробачав Денису, та йому набридло. Нам з чоловіком боляче дивитись на те, як вони сваряться. Ми ж любимо їх однаково. Та, на жаль, не маємо змоги допомагати їм фінансово. Я вважаю, що вони дорослі і мають самі думати за своє майбутнє, брати на себе відповідальність.
Молодший син це зрозумів, а от старший..
Як матері примирити синів? Чи стикались ви з такою проблемою?
