Він потрапив до нас на роботу зовсім з нізвідки. Просто одного разу з’явився рудий, великий кіт зі левовою гривою і шерстю такої товщини, що тільки тримайся. Ми його підгодовували. Але рудий виявився зовсім не боєць. Він поступався їжею кішкам і зовсім не вмів кусатися і дряпатися.
Ми припустили, що він якимось чином потрапив з теплого будинку до нас на завод. Особливо його ображала одна кішечка. Моя улюблениця. Маленька, худа, чорнява з великими білими плямами і завжди брудним білим носом. Я так і називав її – кішка з брудним носом. Своїм носом вона розривала смітник, ось тому він і був у неї завжди брудний. Вірніше, кликав. Вона звикла до цього і приходила на моє киць-киць. За нею був рудий.
Брудний ніс сильно била його. Вона била його лапами по фізіономії і стрибала на нього зверху. Бідолаха все терпів. Я тихенько підгодовував його і намагався робити це окремо від всієї котячої братії, що живе у нас на заводі.
На жаль, вони не відрізнялися м’яким характером і схильністю ділитися. Через якийсь час рудий навчився забирати для себе шматочки м’яса. Він хапав те, що попадалося і якось втягував голову під себе, після чого втікав з гарчанням.
Кішка з брудним носом доїдала мої підношення і бігла розшукувати рудого бідолаху. Незабаром неподалік лунали вереск і шипіння. Мабуть, рудий встиг таки з’їсти свій шматок. Але завод, це не теплий і рідний дім. І рудий почав худнути, скинув левову гриву і колись розкішну шерсть, яка перетворилася в злежалі грудки.
Ми з товаришем дивилися на це перетворення писаного красеня в нещасного скелетика і важко зітхали. Нам було зрозуміло, що якщо не випадок, то рудий бідолаха довго не протягне. Не пристосований він для такого життя. Але, мабуть, котячий ангел був на стороні цього кота. Тому що…
Тому що одного разу біля нашого ангара зупинилася машина з одним з численних начальників. З приводу чого з’явився цей бос ніхто не знав, та й не цікавився. Хіба мало таких приходить до нас подивитися. Дивився і цей, ходячи по цеху з нашим начальником, а коли ми вийшли покурити і забули про чергового відвідувача, то наткнулися на картину про яку, мабуть, будемо пам’ятати до кінця життя.
Надутий начальник в дорогому костюмі стояв на колінах і плакав як маленька дитина. Він притискав до себе худого рудого кота і покривав його голову поцілунками.
– Куди ж ти подівся? Як ти сюди потрапив, кричав він і гладив худе тільце. Ти знаєш, як Соня плаче? Вона без тебе спати не може. Щоночі ми з дружиною сидимо на її ліжку і благаємо, щоб ти повернувся. Сьогодні у нас вдома буде справжнє свято, сказав він і відкривши машину посадив рудого на переднє праве сидіння. Потім повернувся до нас і сказав:
– Мабуть, я не побачив, як він в машину застрибнув. Будинок у нас на землі. Ось він там по ділянці і гуляв, а тут на заводі вискочив. Ось трагедія то була.
Він збирався закрити двері, але кіт …
Але той раптом на наш подив і здивування начальника вистрибнув з машини, і дивлячись на свою людину зробив кілька кроків у напрямку до ангара.
– Куди ж ти? Куди, простягнув до нього руки начальник в брудному костюмі. Не йди. Соня так чекає тебе.
Але рудий не йшов. Справа була зовсім в іншому. З під ящика з деталями вискочила кішечка з брудним носом. Вона мимохідь вдаривши рудого правою лапою по морді, підійшла до начальника і тихесенько почала нявкати, просячи їсти. Начальник подивився на неї і сказав своєму коту:
– Вона ж тебе б’є.
І в підтвердження його слів кішка розвернулася, і з вереском накинулася на рудого з усієї сили. Начальник підскочив і болісно скривився. Рудий втягнув голову і подивився на нього, а потім на кішку.
– Гаразд. Гаразд, сказав начальник і відкрив задні двері. Рудий підійшов і застрибнув туди. Тоді начальник подивився на кішку з брудним носом і помітивши, що не збирається тут умовляти скандальних котячих істеричок, раптом підійшов до неї, і нахилившись взяв її правою рукою під животик і плавно, зовсім точним кидком відправив на заднє сидіння поруч з рудим котом.
– Ну дає, захопилися ми з товаришем. Кішка з брудним носом ніколи і нікому не давалася в руки і не дозволяла себе гладити.
Мабуть, обурена таким панібратським ставленням і тим, що не встигла відреагувати, вона, розвернувшись, вдарила рудого правою лапою по фізіономії, але той навіть не відреагував. Начальник закрив двері машини і набравши номер на телефоні, мабуть, дружині, повідомив новину. Навіть на відстані декількох метрів нам було чути радісні крики.
– Тільки, розумієш, зам’явся він. Розумієш, тут така справа. Мені довелося взяти його подружку. Він без неї їхати не хотів.
– Вези швидше, закричала трубка. Що ти там робиш досі? Соня зараз зі школи повернеться. Щоб через п’ятнадцять хвилин ти мені був удома з котами.
– О як, сказав начальник повернувшись до нас і посміхнувся. Потім він сів в машину і завів її. І ми з товаришем побачили, як в задньому склі з’явилися дві котячі голови. Одна худого рудого кота, а друга кішки з брудним носом. Вони були поруч. І дивилися на нас. Ми разом підняли руки і помахали їм услід. Машина рвонула з місця. Треба було встигнути до приходу дівчинки зі школи.
А ми повернулися в цех і до самого кінця зміни я перебував у відмінному настрої. Я уявляв, як Соня зустрічає свого кота і його подружку.
Ось такі бувають начальники.
Вам вдавалося знаходити свою домашню тварину, яка загубилася або втекла з дому?
