В селі життя людей зовсім інше, аніж у місті. Всі знають одне одного, турбуються одне про одного. Так, і сусід може виявитися ближчим, ніж родич, бо ж роки поспіль порається з тобою пліч-о-пліч по господарству.
От і Михайло давно знав Марію, товаришували вони. Та вже третій день в хаті Марії царює суцільна темрява. Михайло хвилюватися почав, але заспокоював себе думкою про те, що жінка могла поїхати до доньки святкувати Новий рік. Але дивне відчуття тривоги та передчуття біди не давали Михайлові спокою. От він і вирішив перевірити, чи все гаразд із Марією.
Інтуїція його не підвела. Увійшовши до хати, яка була незамкненою, чоловік побачив Марію, яка лежала на дивані і навіть не ворушилася. Справа була в тому, що вона прихворіла декілька днів тому і відтоді не могла навіть підвестися, аби звернутися до когось по допомогу.
Михайло не розгубився, а відразу зателефонував місцевому лікареві. Чоловіка не полишало почуття провини за те, що він раніше не навідався до подруги і не перевірив, як вона поживає. Справа із Марією була серйозною – її, не втрачаючи ні хвилини часу, забрали в стаціонар.
Звичним ділом, прийнято про хворобу матері сповіщати її дітям – то й Михайло довго не думав, а вирішив розшукати Ольгу – доньку Марії. Але у відповідь – тиша. Реакцію на свої наполегливі дзвінки Михайло отримав лише ввечері. Тільки вона його зовсім не потішила. Ольга нібито й не засмутилася поганою новиною про події, що трапилися з її мамою. Вона все виправдовувала себе в розмові, що не може приїхати і подбати про найближчу людину, бо вона з родиною поїхала відпочивати на гірськолижний курорт.
Та Михайлові було байдуже – своє рішення він вже прийняв. Зібрав усі свої грошові запаси та поїхав у місто. Чи то опіка і турбота чоловіка, чи правильно підібране лікування, але вже за тиждень Марії стало краще. Усі лікарі шепотілися між собою про те, що мріють знайти собі такого золотого чоловіка, який в часи біди ні на крок не відходитиме від твого ліжка. Яке ж здивування їх чекало, коли вони дізналися про те, що Михайло ніякий не чоловік Марії – а всього-на-всього сусід. Всім би таких сусідів!
Але чи справа була лише в сусідстві? Навряд. Михайлова дружина померла ще 20 років тому, син одружився і живе за кордоном. Марія теж жінка вільна, чоловік покинув її відразу після народження доньки. Усе їй доводилося робити самій, тому турбота і увага Михайла виглядали, ніби справжній дарунок небес за усі ті труднощі, які їй вдалося подолати.
Рішучий Михайло навіть запропонував коханій вийти за нього заміж. Та Марія все хвилювалася, що про них говоритимуть люди. Найбільше її турбувала думка доньки, яка всіляко перешкоджала союзу обох людей. Вона ніяк не могла зрозуміти, для чого це потрібно її матері, адже основне її призначення – це служіння дітям та онукам.
Хто-хто, а от Марія справді послужилася своїй дитині, як тільки могла. Довгих 15 років вона працювала в Італії лише для того, аби Оля жила в достатку і мала хороше майбутнє. Сподівалася жінка, що коли здоров’я почне її підводити, донька розділить із нею своє життя, але так не сталося. В її налагоджену буденність мама зовсім не вписувалася.
Після виписки, Марія відчувала себе ослабленою, тому приготуванням до Різдва займався Михайло. Він пообіцяв, що розпишеться з жінкою, чого б йому це не коштувало, бо він хоче решту свого життя розділити з нею.
Як тільки Ольга почула, що мати погодилася на таку авантюру, відразу залишила усі свої справи і примчала в село. Всі сили вклала в спроби відмовити матір від цієї ідеї, але втрутився Михайло. Він вигнав нахабну доньку і сказав, що ніколи не залишить Марію, і вони щасливо проживуть разом стільки літ, скільки Бог їм подарує.
Чи погодилися б ви на місці Марії стати дружиною Михайла?
Як ви вважаєте, чи правильно вчинив Михайло, коли вигнав Ольгу?
