Кумедна ситуація сьогодні трапилась в автобусі. Та саме через неї мене пробрала гордість за Україну і українців.
На роботу мені хвилин 20 їхати маршруткою. Завжди сідаю на одне й те саме місце, включаю навушники і слухаю музику. Та сьогодні на зло забув їх. Довелось слухати розповіді бабусь з сусідніх сидінь.
Дивлюсь у вікно – там дівчаток двоє іде, мабуть, до школи. На рюкзаках у них стрічки жовто-блакитні натягнуті. Водій призупинився біля них, посигналив у клаксон і крикнув:
– Слава Україні!
– Героям Слава! – відповіли вони.
Люди в автобусі аж посміхнулись, настрій піднявся. Та от двоє мужичків почали невдоволення висловлювати.
– Ще через таку єрунду надо было автобус остановить! Слава не слава. Кому какая разница!
Тут водій і дійсно зупинився. При чому різко.
– Якщо вам не подобається – прошу на вихід. Того хто не підтримує Україну везти не буду. Не переживайте – гроші поверну.
Вони замовкли, але виходити не стали.
– Я рахую до трьох і чекаю поки ви заберетесь!
Вони підійшли до водія. Той віддав їм гроші і рушив далі. Проте вже без тих мужичків! І сміх, і гріх!
Саме в цей момент я відчув, яка українська нація сильна і непоборна!
Слава Україні!
