Люба повернулася сьогодні досить швидко.
Вітя, чоловік Люби якраз готувався до рибалки. Люба планувала зробити вдома генеральне прибирання, ніхто не буде тинятися під ногами та заважати, діти поїхали на два тижні в дитячій табір.
– Любасику, а ти чого так швидко вернулася додому?
– Віть, я навіть не знаю, з чого розпочати історію.
– Говори все прямо! Ти хочеш собі щось прикупити нове?
– Вітя, я коли була на базарі та купувала продукти, то зустріла Людмилу Петрівну, вона мені доповіла, що твої батьки вирішили розлучитися, сусіди перешіптуються, що вони почали ділити майно, сміх та регіт стоїть на всю околицю. Спочатку я подумала, що вона щось перебільшує або нагло мені бреше, але ж ні, так і є, кажуть, що розлучаються.
– З’їздив називається на рибалку, відпочив. Просто “прекрасні” новини.
– Що будемо робити, Віть?
– Збирайся, будемо їхати до батьків на село!
До села їхали мовчки, Вітя лише курив одну сигарету за іншою. У батьківському домі стояв переполох.
Біля хати на лавочці сидів старенький Володимир, батько Віті. Люба присіла поруч з задуманим старим чоловіком, А Віктор вирішив зайти в будинок та глянути, чого його мати так верещить.
– Доброго дня!
– Любочка, радий тебе бачити. Ось бачиш, яка у нас біда трапилася, на старості років…
– Може вона скоро схаменеться?
Старий підперся на руки, а сльози почали текти по його щоках.
– Припиніть, я вас прошу.
Люба завжди була жінкою спокійною та виваженою, вона виросла без батьків, тому тягнулася до свекрухи всією своєю душею. Але раптом, її настрій різко змінився, вона встала і рішуче зайшла в будинок.
– Ви можете припинити цей балаган! Скільки можна влаштовувати цирки на все село!, – крикнула Люба. Ніхто навіть не очікував, що Люба вміє так поводитися.- Віть, прошу тебе, вийди з будинку, йди заспокой батька, а ми тут з твоєю мамою повторимо як жінка з жінкою.
– Поясніть мені, що у вас таке трапилося?
– Там лист прийшов, а там такееее…
– Що за лист?
– Ось він на тумбочці лежить.
Люба взяла лист та стала читати. Лист був написаний дівчиною, яка вже протягом багатьох років шукала свого батька. Вона його ніколи не бачила, лише чула про нього з розповідей її матері. Ось і подала вона у розшук, їй там адресу і дали. Він розлучився з мамою, так і не дізнався, що вона чекала на дитя. Тепер, вона хоче його повідомити, що у нього є онук, Володя, з блакитними очима, як у дідуся.
– А до чого тут взагалі блакитні очі?
– Що?
– Як вийшло так, що у вашого чоловіка помінявся на старості років колір очей?
– Постривай, а що в листі написано, що в чоловіка блакитні очі були?
– Так ви перечитайте уважно лист. І взагалі, гляньте на адресу! Цей лист вам випадково потрапив у руки.
– А чому тоді прізвище та ім’я співпадають?
– Але очі у вашого чоловіка карі!
Після цього Люба вибігла на вулицю та розповіла все свекру і чоловіку.
Вирішили вони поїхати за вказаною адресою на листі, виявилося, що це зовсім не далеко, за сім кілометрів від них. Швидко знайшли потрібну вулицю, і будинок.
З будинку вийшов старий, який розпочав роздивлятися гостей.
Свекор вийшов з машини і почав теж дивитися на старого.
– Вова, це ти?
Люди похилого віку підійшли один до одного та завмерли.
– Які у мене гості! Так, це я! Проходьте до мене в будинок.
В будинку всім вдалося нарешті відновити події. Як виявилося, свекор і цей старий є троюрідними братами. Одного разу пішли хлопці на війну. Тільки ось один брат повернувся додому, а на другого прийшла повістка, що не можуть його знайти, значить вбили або пропав безвісти.
Володимир Іванович прокинувся в лісі, довго не міг знайти дороги до своїх, а потім знайшов табір де після численних контузій він почав забувати всі події з життя. Стали називати його Петром. Так і записали його в документах. Потім він поїхав на північ, з надією на те, що він все згадає…
Пам’ять відновлювалася дуже повільно. Він міг повертатися додому і ось, якась картинка з минулого почала відтворюватися у його голові. Поки він відновлював пам’ять, то пройшло 15 років. Почав дізнаватися і зрозумів, що матері вже немає в живих, а батько загинув на фронті.
Згодом він відновив всі свої справжні документи. Сім’ю так він і не завів, молодий ще був, а тут війна насувалася. З Марією попрощався перед фронтом, а після втрати пам’яті, так і не згадав за неї.
Зараз він дуже зрадів, що його шукають і, що у нього є сім’я!
Володимир Іванович продав свій будинок та перестелився ближче до свого троюрідного брата. А дочка Оля, тепер щомісяця навідує батька!
А вам сподобалася історія?
