Люди, у яких велике і добре серце нерідко беруть дітей з дитячого будинку. Ось кілька історій про ті сім’ї, які не злякалися і вирішили подарувати сімейну радість тим, кого колись залишили

Люди, у яких велике і добре серце нерідко беруть дітей з дитячого будинку, деякі мають і своїх дітей. Адже для маленької людини важливо, щоб її любили.

Ось кілька історій про ті сім’ї, які не злякалися і вирішили подарувати сімейну радість тим, кого колись залишили.

Чому діти, які ростуть в прийомній сім’ї і не знають про це, коли дізнаються починають хвилюватися, шукати своїх справжніх батьків. Мене усиновили, я це знаю, але у мене єдиний батько і єдина мама. Яка різниця хто тебе народив, адже важливо те, хто тебе виховав. Якби той, хто мене народив, залишився зі мною, невідомо чи був я зараз живий, чи ні. Я ріс у дитбудинку і коли за мною прийшов мій тато, я дуже був щасливий. Вони виховали мене, вклали в мене все найкраще. Переживали за мене, а я їм, по суті, ніхто. Ну як не любити цих людей.

***

Побачивши у дворі дитячого будинку хлопчика Івана моя сусідка, не думаючи, вирішила його забрати. З чоловіком у них було двоє своїх дітей і прийомна дівчинка. Зараз вирішили, буде хлопець. Коли Вані виповнилося 6 років, вирішили влаштувати його в музичну школу, хлопчисько дуже хотів навчитися грі на баяні. Прослуховування пройшло відмінно, у дитини виявився ідеальний слух. Кожен день Ваня ходив в музичну школу, радуючи вчителів своїм співом і грою на баяні. Але хлопчик був невисокого зросту, і не міг грати на звичайному баяні. Це мав бути менший інструмент. Але щоб його купити потрібні були гроші, а таких коштів у сім’ї не було. Вирішила тоді сусідка написати відомим людям, відгукнулася одна відома ведуча і прислала в село баян. Хлопчик вчиться грі на баяні всього другий рік, але вже встиг виступити не на одному концерті.

***

Ми вчилися в початковій школі, уроки у нас вела вчителька, у якої був син, якому було 15 років. Одного разу хлопчик потрапив до лікарні. У палаті їх було тільки двоє він і хлопчисько років п’яти. Син вчительки здивувався, чому такий маленький, а в лікарні лежить один. На що хлопчисько йому розповів, що він з дитбудинку. За два тижні проведені в лікарні хлопці дуже здружилися. І син вчительки умовив матір забрати пацана додому. Так і зробили. Надалі стало відомо, що у малюка в дитбудинку є сестра, її теж забрали в сім’ю. Хіба це не привід для віри в добро?

***

До п’яти років я виховувався в дитячому будинку, а потім мене усиновили. Минуло 15 років, і я все думаю, чим ж я можу віддячити своїх батьків. Розумію, що більше від того, що дали мені вони, я їм не можу дати. Одного разу за вечерею я запитав у батьків, яка у них була мрія. І вони мені відповіли, що хотіли, подарувати одному хлопчикові справжню сім’ю. Я все зрозумів, на наступний день поїхали з дружиною в будинок дитини та забрали звідти прекрасну дівчинку. Мої батьки були щасливі.

***

У мене є подруга, яка в 14 років дізналася, що її удочерили, хоча вона дуже сильно була схожа на маму. Скільки тоді було істерик. Сьогодні їй 45 років, вона сама мама. І зараз, згадуючи ту ситуацію з дитинства, каже, що була дурепою. Вона дуже любить своїх батьків і невпинно дякує їм за той вчинок, на який вони наважилися, взявши її з дитбудинку.

***

Одного разу прийшли за сином в садок, поки його одягали, побачили, що поруч самотньо сидить дівчинка, каже, що чекає бабусю. Я сказала чоловікові, щоб допоміг їй одягтися, щоб полегшити бабусі цю справу. В цей час підійшла вихователька і сказав, що її бабуся сьогодні померла, і батьки недавно загинули. Недовго думаючи ми забрали її до себе додому. А потім і документи оформили.

***

Моя сестра має 9 дітей. Двоє своїх, інші усиновлені, четверо інваліди, троє з яких, напевно, ніколи не зможуть ходити. Сьогодні вони не те щоб ходять, вони ходять в школу. Маленька слабка жінка, звичайно, не без допомоги чоловіка стала Ангелом для сімох душ.

***

Відразу після народження мати від мене відмовилася і мене усиновили інші люди. Коли мені було шість років, ми з батьками грали і обговорювали щось. Раптом вони посадили мене і все розповіли про моє народження, що вони не могли народити дитину, що усиновили мене, і клялися на 100% виконувати всі батьківські обов’язки. Я дивився на них широко відкритими очима, що вони таке кажуть, адже вони справжні мої батьки. І яка різниця хто мене народив.

***

Моєму синові було 10 років, коли я його всиновила. Тоді на вулиці цей майже дорослий хлопчик розплакався і сказав, що це найкращий день у його житті. Пройшло життя, недавно мені виповнилося 80 років, я давно підшукувала для себе місце в будинку для літніх людей. Коли син про це дізнався, приїхав і наполіг на тому, щоб я переїхала до них у сім’ю. І ніяких відповідей крім “так”,  він не хотів чути. 

***

Нещодавно загинув мій хороший друг разом з дружиною. Їхня донька залишилася одна і її повинні були відправити в дитбудинок. Але я не дозволила цього і забрала її до себе. Вдома я не стала її обманювати і сказала, що батьків більше немає. Вона пішла, не розмовляла й не підпускала до себе кілька днів. Але через ці дні вона підійшла до мене і сказала, що якби батьки могли щось сказати, то вони подякували б мені, що я не кинула дівчинку. Відтоді ми разом, дівчинка називає мене мамою.

***

Разом з дружиною вирішили взяти дитину з дитячого будинку. Почали відвідувати курси для прийомних батьків. На курсі психолог розповідав, що, коли беруть новонароджених, то дорослі думають, що вони нікому не потрібні. Ми подумали і вирішили взяти підлітка. У нас з’явилася 13-річна дочка. Спочатку було дуже важко, адже у дівчинки почався перехідний вік. Але ми впоралися, зараз їй 19, вона готується до весілля. А ми щасливі батьки нареченої. Після весілля збираємося поїхати в дитбудинок.

Яка з цих історій вразила вас найбільше?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector