Нас, мешканців маленького села, залишилося всього п’ять осіб. І всі старенькі! Чоловіки наші вже на цвинтарі! А ми живемо досі. І сподіваємося, що нас скоро заберуть діти. Але наші дочки і сини прижилися в місті і дуже зайняті – навіть на літо приїхати в гості до матері не мають часу.
У сусідки Миронівни будинок, колись побудований чоловіком сорок років тому, вимагав ремонту. Вона, відмінна чистюля, тримала свої кімнати в порядку. Але дах протікав, паркани почали падати, потрібно було міняти рами у вікнах, підлоги скрипіли, а син давно не приїжджав. На сімдесятому році у неї розболілася спина, але ж потрібно витягувати воду з колодязя, заготовлювати дрова, навесні копати город, влітку косити сіно для корови, восени збирати картоплю. У селі багато важкої роботи.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Миронівна зателефонувала синові, і він скоро приїхав в село. Вони разом вирішили, що мати переїде до нього. Продали корову, забили дошками вікна в будинку, і ми проводили машину, яка віддалялася по курній дорозі.
Увечері я теж думала, сидячи за столом, перед грубкою:
– Може, і мені зателефонувати доньці Світлані?
Потім згадала вічно скандального зятя Михайла, трьох гучних онуків, і вирішила, що ще не час! Поки можу жити одна, буду жити тут.
У Миронівни син позитивний і добрий! Швидко приїхав і відразу забрав її! Він в домі господар, і Миронівна буде жити у нього спокійно і добре. Я сама бачила, коли вони раніше відпочивати приїжджали, що невістка тиха і спокійна, та й дівчинка у них відмінниця і ввічлива така.
Закінчилося літо, почалися осінні дощі. Ми з сусідками збиралися на чай з варенням, розмовляли і співали пісні. Ми просто жили всі поруч і розважалися, як могли.
Одного разу, перервавши нашу пісню, відчинилися двері і на порозі з’явилася Миронівна. Але була вона якась поникла, мокра і сумна. Ми кинулися до неї, зняли мокрий плащ, посадили за стіл. Я швидко витягла свою заначку, пляшку горілки, збережену на всякий випадок для оплати термінової роботи. Ми на радощах випили!
Миронівна випила горілку, утерла губи долонею і сказала:
– Дівчата, дізналася я, що таке нелюбов.
Вона замовкла і дивилася на стіл, як ніби розглядаючи напівстерті візерунки клейонки. Потім видихнула:
– Любов, це коли тебе люблять, а нелюбов – коли ти заважаєш!
Скривила губи:
– Коли до мене приїжджають гості, я намагаюся, щоб їм було зручно і хочу допомогти їм звикнути у мене і почувати себе як вдома. Нагодувати смачно, розмістити речі, показати, де можна вмитися. Як краще їх розташувати, щоб відпочивали і зручно спали вночі, допомогти, якщо захворіли. Хочеться, щоб відчували себе, як вдома, не сумували. Ми розмовляємо і сміємося, радіємо один одному!
Адже спілкування – це головний показник любові і дружби!
Поки у сина з невісткою не було коштів, щоб їздити у відпустку в далекі краї, вони приїжджали до мене. Ми дружно жили разом всю відпустку, а внучка залишалася і після від’їзду батьків. Я вважала, що це мої рідні люди, з якими я зможу жити довго в радості.
Але мені у сина в будинку, куди я переїхала жити не в гості, а назавжди, не могли підібрати місця: скрізь я опинялася зайвою! У просторій трикімнатній квартирі одна кімната – спальня сина і невістки, друга – внучки, третя – прохідний зал. Для мене в кімнаті внучки Яни вирішили ставити розкладачку на ніч.
Спати на ній мені було незручно, я не висипалася вночі, а вдень і прилягти не було де. Вдень Яна на своєму ліжку лежить, по телефону розмовляє і на мене коситься. Я розумію, що заважаю їй, і виходжу в зал. А там син з невісткою завжди телевізор дивляться. Але всі передачі, що їм подобаються, для мене не цікаві. У внучки в кімнаті теж телевізор є, але вона весь вечір на телефоні висить.
Куди в залі не сяду, всюди я теж зайва!
– Мама, це улюблене місце Лідії.
Пересяду. Він мені:
– Вибач, а тут я завжди сиджу.
Питаю:
– А мені куди можна сісти?
Дратується:
– Ну сядь вже куди-небудь! Бачиш, футбол почався!
Так і стирчала постійно в куточку за пальмою, сидячи на стільці.
На другий день в суботу мене на вечерю не запросили, тому, що вони їли кожен сам по собі! Коли захотіли і перед телевізором! А я на кухню посоромилася йти, і голодна залишилася на ніч. Ніхто і не згадав про мене!
На наступний ранок в неділю я почала чекати: коли хто-небудь їсти піде? Спали вони довго, потім син з невісткою фільм додивилися і пішли в кухню. Я теж туди і за краєчок столу приткнулася. Тоді запитали:
– Вам теж чаю налити?
А я голодна, бачу, що вони зараз чай швидко вип’ють і розійдуться, а я одна за столом залишуся! Доведеться теж піти. Жую я повільно, зубів майже немає. Якщо їсти швидше, то не дуже гарно виходить. Син гидливо зауважив:
– Мама, що ти так неакуратно їси? І поспішати не потрібно, їжі у нас багато, всім вистачить. Але якщо ти у своєму селі багато звикла їсти, то адже у тебе було багато фізичної роботи в будинку і на городі. А тут ти весь час сидиш і не рухаєшся, дивись – розтовстіти можеш.
Потім я прийшла вдень, коли вдома нікого немає і я сама собі господиня, супчик на всіх зварю і сама наїмся. Але вони з роботи прийдуть, після своїх ланчів мій суп не їдять! Я його сама на наступний день доїдаю. Потім почала трохи варити тільки для себе. А я їх піцу і суші в рот брати не хочу. Невістка ображається, начебто виходить, що я завжди незадоволена:
– Що ви вередуєте? Все вам не подобається.
Речі мої: одяг, постільна білизна, що я привезла – так у валізах на антресолях і пролежали. У шафах місця для мого добра не знайшлося, а своїх меблів у мене там немає. А привезла б – місця їм теж би не знайшли. Невістка, стиснувши губи, тільки сказала:
– Куди ви стільки всього навезли!
А я зрозуміла:
– Навіщо вам тепер одяг? Нема чого так вбиратися в вашому віці.
Я хотіла синові поскаржитися, що немає для моїх суконь місця в шафі. А він не заступився, а сказав:
– Чому ти не можеш порозумітися з такою ж жінкою, як сама. Не хочу бути між вами, як між двох вогнів
Так і залишилися мої наряди на антресолях, зім’яті і непотрібні. А у мене в побуті дві сукні – одна на мені, друга на стільці під кімнатою внучки, білизна в сумці під стільцем. Жила як на вокзалі.
Розмовляти зі мною ніхто не хотів. Нема про що їм зі мною розмовляти! Я за два місяці жодного разу не засміялася! Не було з ким, та й нема про що. Хотіла з онукою завести розмову, але вона так на мене глянула, що я зрозуміла: не любить вона мене! Набридла я їй до чортиків в її кімнаті, де вона раніше повною господинею була. І не потрібні їй мої розмови. Та й синові не потрібні, для нього всі мої переживання і думки – просто старечі дурниці. А про невістку і говорити немає що – я їй людина чужа!
Один раз попросила у сина допомоги: серце схопило! Потрібно було оформитися на облік в поліклініку, щоб потрапити до лікаря. Син подивився здивовано:
– Мама, ти доросла людина! Що ж не можеш самостійно сходити! Я цілий день на роботі!
Я хвора, сама тикалася по кабінетах в чужій величезній поліклініці, поки одна жінка мене не пошкодувала і не пояснила, що потрібно робити і куди йти.
Більше я ніколи і нічого не просила, тому, що з розмов між ними я розуміла, що їм вічно не вистачає грошей. Потрібно на продукти, на наряди, на прикраси, на розваги, а на мене вже не залишалося. А пенсію мою, як ми відразу домовилися, я повинна була віддавати невістці в день отримання. Коли я залишила собі на морозиво п’ятсот гривень, вона дуже здивувалася:
– Вам навіщо гроші? У будинку все є! Ви ж у нас на всьому готовому живете!
Але я промовчала і завжди собі п’ятисотку відкладала.
Намагалася допомогти невістці в будинку прибратися, посуд помити, але вона якось сказала, чи то синові, чи то внучці:
– Миєте за собою посуд – мийте чисто! А краще нехай лежить! Я його в машині відмию!
Я зрозуміла, що сказано це для мене. Напевно, я що-небудь недогледіла!
Залишалося тільки сидіти в кутку за пальмою. Ось так! Нічого мені не можна! Я всім заважала. Або мені так здавалося?
Адже ніхто мене не сварив! Просто я всіх дратувала! Мене намагалися не помічати. Нікому я там не була потрібна! Навіть синові! Так пожити можна тільки два дні поки в гостях. А постійно ніякої сили немає!,
Про день мого народження ніхто і не згадав. Я пиріжків напекла, салати зробила, чекала, що син вже привітає. Але він не те що подарунок не подарував і не поцілував матір, а тільки скривився і пробуркотів, коли я нагадала:
– Як же мама з тобою складно!
Потім вони поїли, заговорили про своє, про мене і забули. З-за столу встали і мене не привітали. Навіть спасибі не сказали. А подарунка і до сих пір немає! Я не витримала:
– Синку, а що ж ти мене не привітаєш!
Повернувся, глянув спідлоба і пробурчав:
– Вітаю.
Я розгубилася:
– Ти що мене не любиш?
Він, вже виходячи з кухні, не обертаючись, сказав роздратовано:
– Так люблю я тебе! Що ти весь час до мене прив’язуєшся?
Краще б він мене ненавидів! Я б знала, що ненавидить! Жила б одна!
А так він зробив мене невпевненою і незграбною, непотрібною і боязкою. Я, яка ростила його одна, могла все! Все життя присвятила його вихованню! Так, видно, погано виховала. Сама винна!
Зрозуміла я, що не люблять вони мене! Чужа я тут! Потрібно мені їхати назад до себе додому. Інакше я помру у них від туги, від відсутності любові! Від нелюбові, від байдужості, коли тебе трохи терплять! Це не моє життя! Це як приїхати несподівано в гості, а ти там чужа! Але з гостей виїхати можна, а тут жити потрібно до смерті!?
А якщо я ще двадцять років протягну? Ні, так довго їх і себе мучити не можна! Не стану я дітей в гріх вводити – смерті моєї бажати будуть! Так я жити не хочу! Ось я від нелюбові і поїхала! Вдома, хоч і важко, але зате я самостійною буду! І нікому тут не заважатиму.
Обвела нас поглядом і нарешті посміхнулася:
– Я знаю, що ви мені раді! Ви – моя сім’я!
Що ви скажете про таку поведінку сім’ї сина цієї нещасної жінки?
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
Приїхали, аби провідати дочку, бо не було зв’язку з нею, а вона вагітна і вже далеко не на першому місяці
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Мій син розірвав заручини – а все через умови тещі щодо весілля. І, чесно кажучи, правильно зробив, бо та сімейка шукала не чоловіка, а банкомат ходячий для своєї донечки!
Я вирішив поїхати до матері в село на кілька днів, бо вже втомився від істерик дружини. Навіть моя допомога дратує її, бо залишаю багато бруду. Ірина мучить мене своєю охайністю.
– Позичати родичам гроші – то собі гірше робити, – казав чоловік. Шкода, що я його тоді не послухала.
На старості літ я дізнався, що ми з дружиною виховали собі на голову егоїстку
Як добре, що я вчасно прокинулася: довелося б і далі жити під одним дахом з тираном
Помітила цікаву звичку у своїх подруг, яким вже за 50. І справа стосується подружнього ліжка
– Синку, не таку невістку я хотіла. Краще знайди собі іншу дівчину, – таку пораду дала мати Сергієві
В цей момент я усвідомила, ось вона – старість! А мені ж всього 40
Питання було піднято ще раз – син і невістка приїхали до нас в гості в міську квартиру з нагоди чергового сімейного свята. Я знову категорично заявила, що їм на нашу дачу дорога закрита
15 фотографій, які покажуть звичні предмети, звірі та рослини з незвичайного боку – зсередини
Чому в жодному разі не можна запивати таблетки чаєм або газованою водою
Моя донька 6 років зі мною не розмовляє, не цікавиться моїми справами взагалі
