Людям властиво часто бачити якісь “знаки долі”. Ось і сьогодні, Таня вирішила, що її суботній вихід на роботу відбувся не просто так, на щось їй намагаються точно вказати

Кожного ранку, незнайомий пес радісно проводив Тетяну до самісінької роботи. Вона раділа такому компаньйону, адже вулиці були ще повністю порожні, а поодинокі чоловіки, які йшли назустріч або слідом, її інколи бентежили. А великий пес, який крокував поруч – заспокоював жінку.

Вже за декілька днів, Таня встигла добре розглянути чотирилапого друга – немолодий, з дуже розумним поглядом та недбалою шерстю. Біля самісінької роботи, Тетяна дякувала псу, гладила його та витягувала з сумки різноманітні смаколики. Вона ще з вечора завжди старалася наготувати йому частування. Це міг бути бутерброд з ковбасою, сосиски, куряче філе або ж котлети.

Пес завжди радісно помахував хвостом та акуратно брав частування. Але чомусь ніколи його одразу не їв. Він розвертався та біг в невідомому напрямку, несучи їжу в пащі. Тетяні завжди було цікаво, куди ж біжить собака, тому вирішила одного разу простежити за нею. Як завжди, вона йшла зранку зі своїм вірним охоронцем і аж біля роботи вона згадала, що сьогодні субота. Вихідний день! А вона на автоматі сьогодні прокинулася і зібралася працювати. Пес знову взяв їду в зуби та пішов. Тетяна вирішила простежити за ним. Пес швиденько брів кудись між дворами. Тетяна трималася на відстані, не втрачаючи його з поля зору.

Пес прибіг в закинутий двір. Таня залишилася спостерігати за деревом. Але нічого цікавого вона не побачила, там просто лежала невеличка стара миска. У неї пес акуратно поклав шматочок курочки. Поклав і ще довго на нього дивився. А потім почав їсти, аж вилизав в кінці миску та почав нервово дихати. Складалося враження, що він ось-ось заплаче.

Людям властиво часто бачити якісь “знаки долі”. Ось і сьогодні, Таня вирішила, що її суботній вихід на роботу відбувся не просто так, на щось їй намагаються точно вказати.

Тетяна купила нову глибоку та зручну мисочку і повернулася в зарослий двір, де продовжував сидіти та сумувати старенький вуличний пес.

– Собачко, йдемо зі мною!

Пес почув знайомий голос і різко підвівся на лапи. Він все одразу зрозумів, але чому не наважувався одразу підійти, сумно дивлячись на свою стареньку мисочку – з зігнутими краями та стертою фарбою.

Тетяна його ще раз покликала і він все-таки наважився…Йому було дуже незручно…але він підняв свою стару мисочку і ніс її з собою. Пес був дуже розумний, він звик вірити людям, але недовіряти. Ось тому, він взяв частинку свого “дому” і напевно, намагався переконати себе, що вони разом, обов’язково, стануть частиною нового будиночку. Вже через годину, песик насолоджувався смачною їдою і перший раз за довгий час, не накривав собі самотужки “стіл”. 

А вам сподобалася історія?

 

 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Lida
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector