Кожного ранку, незнайомий пес радісно проводив Тетяну до самісінької роботи. Вона раділа такому компаньйону, адже вулиці були ще повністю порожні, а поодинокі чоловіки, які йшли назустріч або слідом, її інколи бентежили. А великий пес, який крокував поруч – заспокоював жінку.
Вже за декілька днів, Таня встигла добре розглянути чотирилапого друга – немолодий, з дуже розумним поглядом та недбалою шерстю. Біля самісінької роботи, Тетяна дякувала псу, гладила його та витягувала з сумки різноманітні смаколики. Вона ще з вечора завжди старалася наготувати йому частування. Це міг бути бутерброд з ковбасою, сосиски, куряче філе або ж котлети.
Пес завжди радісно помахував хвостом та акуратно брав частування. Але чомусь ніколи його одразу не їв. Він розвертався та біг в невідомому напрямку, несучи їжу в пащі. Тетяні завжди було цікаво, куди ж біжить собака, тому вирішила одного разу простежити за нею. Як завжди, вона йшла зранку зі своїм вірним охоронцем і аж біля роботи вона згадала, що сьогодні субота. Вихідний день! А вона на автоматі сьогодні прокинулася і зібралася працювати. Пес знову взяв їду в зуби та пішов. Тетяна вирішила простежити за ним. Пес швиденько брів кудись між дворами. Тетяна трималася на відстані, не втрачаючи його з поля зору.
Пес прибіг в закинутий двір. Таня залишилася спостерігати за деревом. Але нічого цікавого вона не побачила, там просто лежала невеличка стара миска. У неї пес акуратно поклав шматочок курочки. Поклав і ще довго на нього дивився. А потім почав їсти, аж вилизав в кінці миску та почав нервово дихати. Складалося враження, що він ось-ось заплаче.
Людям властиво часто бачити якісь “знаки долі”. Ось і сьогодні, Таня вирішила, що її суботній вихід на роботу відбувся не просто так, на щось їй намагаються точно вказати.
Тетяна купила нову глибоку та зручну мисочку і повернулася в зарослий двір, де продовжував сидіти та сумувати старенький вуличний пес.
– Собачко, йдемо зі мною!
Пес почув знайомий голос і різко підвівся на лапи. Він все одразу зрозумів, але чому не наважувався одразу підійти, сумно дивлячись на свою стареньку мисочку – з зігнутими краями та стертою фарбою.
Тетяна його ще раз покликала і він все-таки наважився…Йому було дуже незручно…але він підняв свою стару мисочку і ніс її з собою. Пес був дуже розумний, він звик вірити людям, але недовіряти. Ось тому, він взяв частинку свого “дому” і напевно, намагався переконати себе, що вони разом, обов’язково, стануть частиною нового будиночку. Вже через годину, песик насолоджувався смачною їдою і перший раз за довгий час, не накривав собі самотужки “стіл”.
А вам сподобалася історія?
