Прабабця Сашка вже дуже багато років проживала в Канаді. На батьківщину не приїжджала, спілкувалась з родиною лиш телефоном або по відеозв’язку.
Роки ішли, а вона все більше старіла. Їй за усе життя вдалось назбирати чималий спадок. А кому залишити, жінка й не знала.
Клавдія Петрівна вирішила влаштувати собі подорож Україною. Відвідувала усіх своїх родичів, хотіла краще їх дізнатись. Шукала того, хто гідний отримати її спадок.
Останньою була сім’я Сашка. Коли хлопчик прийшов зі школи, бабця уже сиділа на кухні, його покликали до столу.
– Ти уявляєш, до нас бабуся з Канади прилетіла. Навіть подарунок тобі привезла. Він там в кімнаті лежить.
– Добрий день – сором’язливо промовив хлопчик.
– Ось наш Сашко. Вже зовсім дорослий став – гордо сказала мама – Дивіться, який красень. А вчиться як добре, відмінник. Економістом хоче бути.
– Я мореплавцем хочу стати. Нащо мені ваша економіка.
– Досить нести дурниці.. Який ще мореплавець?
– А чому? Розкажи мені, Сашенько. Мені дуже цікаво – спитала Клавдія Петрівна.
– Бо це робота справжнього чоловіка.
– А хочеш зі мною в Канаду поїхати і там на банкіра вчитись?
– Звісно, хоче – у мами хлопця аж очі заблищали.
– Ви теж мене не хочете слухати! Кажу ж: хочу стати капітаном. Все. Ніякі економісти і банкіри.
– Добре. Тоді пообіцяй мені, що не зрадиш своїй мрії і обов’язково станеш капітаном, гаразд? Ти мені сина мого покійного нагадав. Теж в дитинстві хотів справжнім чоловіком стати… Він військовим був.
– Я обіцяю. От побачите, я до вашої Канади на кораблі припливу. До вас, у гості.
– Я вірю тобі. Тепер я знаю, хто гідний. Я чекатиму тебе, Сашко. Припливай чимшвидше..
А яка у вас була дитяча мрія? Ким хотіли стати?
