Валентина Іванівна має лише одного сина – Ігоря.
Він одразу після школи почав жити самостійним життям. Вступив в інститут, переїхав в гуртожиток, а згодом на орендовану квартиру.
Ще зі шкільних років Ігор не цурався роботи, а по закінченні навчання мав чималий досвід.
Хлопець швидко отримав керівну посаду. Хоча зарплатня там була невисокою, але кар’єрний ріст був перспективним.
Згодом Ігор вирішив одружитися зі своєю однокласницею Іриною. Вони не лише разом вчилися, але й працювали. Мати на цю новину відреагувала стримано. Вона попередила молодят, що питання з житлом їм доведеться вирішувати самостійно. Хоча у жінки було дві квартири, але в одній з них вона мешкала, а другу здавала в оренду. За ці гроші Валентина Іванівна їздила відпочивати, ходила в театри, купувала дорогу косметику і взагалі ні в чому собі не відмовляла.
Як на свій вік, жінка була доволі активною.
Після весілля Ігор з дружиною оселилися на орендованій квартирі. З часом вони купили своє житло.
Переїзд відбувся тоді, коли старшому синові було 13 років, а молодшому – 10. Сім’я переживала різні періоди. Інколи їм доводилося зводити кінці з кінцями, але Ігор жодного разу не згадав про квартиру матері.
Жінка ніколи не допомагала подружжю, натомість сваха не лише з онуками няньчилася, але й забезпечувала матеріальну підтримку.
Нещодавно Валентина Іванівна звернулася до свого сина з проблемою. Її орендарі перестали платити гроші. У молодої пари з двома дітьми немає грошей.
Вигнати їх жінка не може. А за угодою вона навіть не має права заходити в їхню квартиру, якщо нікого немає вдома.
Намагалася звертатися в поліцію, але й там це питання ніхто не вирішив.
Остання надія на сина. Жінка думала, що вона поскаржиться Ігорю, а він одразу кинеться на допомогу. Однак не так сталося, як гадалося. Хлопець добре пам’ятав, що мати сказала йому після одруження.
Вона не підтримала свого сина і змусила їх з дружиною виживати, а тим часом насолоджувалася своїм безтурботним життям.
Валентина Іванівна ніколи не цікавилася, як справи в Ігоря, тому він також вирішив, що не буде їй допомагати.
– Мамо, вирішуй питання зі своєю квартирою самостійно, – відказав син.
З одного боку, жаль жінку, а з іншого – вона отримала те, на що заслужила.
А ви на чиєму боці в цій ситуації?
