У мене було щасливе дитинство у повноцінній сім’ї. Та коли мені виповнилося 7 років, мої батьки розлучилися. Тато покинув нас і я більше ніколи його не бачила.
Мати мені пояснювала, що таке трапляється. Дорослі більше не люблять один одного, тому розходяться.
Спочатку я злилася на матір, бо не могла зрозуміти, чому я у цій ситуації маю страждати? Лише в старшому віці я дізналася правду: батько покинув нас заради коханки, яка від нього завагітніла. Саме вона заборонила йому приходити в гості, а я завжди в цьому звинувачувала матір.
Я рано подорослішала, адже мені довелося займатися усіма побутовими справами, поки мама цілими днями пропадала на роботі. У цей період я відчувала себе самотньою і сумувала за татом. Через три роки у мене з’явився вітчим. Моє серце наповнилося ще більшою ненавистю до матері, бо мені здавалося, що вона спеціально вигнала батька, щоб привести Сашка.
Незважаючи на мою зухвалу поведінку, вітчим завжди добре до мене ставився. Він часто купував подарунки і балував мене. Натомість мій рідний тато лише виплачував аліменти, а на дзвінки чи зустрічі у нього не знаходилося часу.
У підлітковому віці я все ж вирішила відшукати свого тата. Це було не важко зробити, адже він досі працював на колишньому СТО.
Я уявляла, що він буде радий бачити мене і не випустить зі своїх обіймів, але реальність була іншою.
– Іди звідси, – сказав батько.
– Тату, я нічого не розкажу мамі! – намагалася заспокоїти я.
– Мені все одно на твою матір. Зараз прийде моя дружина і почне скандалити, якщо побачить тебе! Мені не потрібна ні ти, ні зайві клопоти! – крикнув чоловік.
Додому я повернулася вся в сльозах. На кухні сидів вітчим і я все йому розказала. Він обійняв мене і намагався підібрати правильні слова підтримки.
– Мила моя, не сумуй. Зате у тебе є я. Я ніколи тебе не ображу і завжди буду любити. Може піднімемо настрій морозивом?
Ввечері мати застала незвичайну картину: ми з Сашком разом дивилися мультики і щиро сміялися.
Про мій візит до батька вирішили не розповідати.
З того часу пройшло декілька років. Я закінчила школу і мріяли вступити в інститут. На жаль, мені не вистачило декількох балів до бюджету. Це мене дуже засмутило. Я закрилася в кімнаті і довго плакала.
Вітчим постукав у двері і запитав, чим можна зайти. В руках він тримав конверт з грішми.
– Я декілька років відкладав кошти на твоє навчання. Ось, тримай, – сказав Сашко і простягнув мені конверт.
Моїй радості не було меж.
На четвертому році навчання я залишилася без матері. Вітчим не залишив мене. Навіть коли я одружилася, він радо допомагав няньчити онуків.
5 років тому його не стало. Ця подія була болючим ударом, адже Сашко замінив мені рідного батька. Він завжди мене підтримував, виховував і оберігав. Мені прикро, що я так і не змогла назвати його татом…
А як ви ставитеся до чужих дітей? Чи може це стати на заваді стосункам?
