Максим чудовий тато і дуже дбайливий чоловік. Я ніколи не думала, що мені так пощастить. У нас прекрасні розумні діти, які обожнюють тата. Та хіба все може бути так добре?
Коли народився старший син, Максим наполіг, щоб ми переїхали до його матері. Це було логічно, адже вона одна жила у двоповерховому будинку, який збудував покійний свекор. Він, до слова, за життя займав високу посаду в адміністрації, тому жили вони дуже гарно і небідно.
Я погодилась, це б допомогло нам заощадити та не викидати гроші на оренду квартири. Крім того, з малою дитиною мати власне подвір’я дуже зручно, завжди можна погуляти на свіжому повітрі.
Та згодом почалося справжнє пекло. Свекруха хотіла усім заправляти. Ми навіть по хаті ходити без її дозволу не могли.
– Коханий, чи не можемо ми якось розділити будинок, щоб я хоч десь була господаркою?!
– Добре, я поговорю з мамою.
Ми розділили будинок і навіть зробили окремий вхід. Та вона однаково приходила до нас додому і все перевіряла. Не хотіла визнавати, що це не її територія. Тоді почала приносити їжу на вечерю і давати її чоловіку.
– На, Максимко, поїж нормальне, домашнє. А то у вас в холодильнику одна трава. Ти ж не козел?
– Але ж я хочу, щоб ваш син був здоровим, харчувався корисним.
– Та нормальний чоловік сконає з таким харчуванням. Він же працює, йому сили треба.
І так мало не щодня. За моєю спиною вона давала дітям цукерки й кока-колу. А якщо я пояснювала, що їм такого не можна, вона ображалась. Коли ж я зверталася за підтримкою до чоловіка, він завжди ставав на її бік.
– Максиме, у дітей вже зуби псуються. Поговори з мамою, нехай краще їм фрукти купує, ще діабет матимуть.
– Не перебільшуй! Ти наче дитиною не була! Бабуся хоче потішити онуків, то нехай.
– А лікувати їх теж бабуся буде?
Останній рік був зовсім нестерпним. Я страшенно чекала відпустки, щоб ми могли побути разом без свекрухи. Ще взимку обрала готель у Туреччині. І вже вирішила бронювати місця.
– Любий, я бронюю готель на початок місяця. У нас усе в силі?
– Так. Але ти враховуй, що мама їде з нами! Їй також треба оздоровитися!
Ці слова мене буквально добили. І що тепер робити. Я просто не маю бажання нікуди їхати. Можливо дійсно, краще залишитися? Адже вдома без неї я дійсно зможу нарешті відпочити.
