«Так що ж таке? Другий раз за день. Так, мам! Що знову?” Я обернулася. Жінка однією рукою намагалася закрити сумку, другою трималася за поручень в маршрутці, а телефон притискала до вуха плечем. Їй було незручно розмовляти – це було видно, але все одно мене «різонув» по серцю тон, яким вона відповіла мамі.
І зовсім не тому, що захотілося засудити, а тому, що я впізнала себе. Сама була такою ж – не раз гарячково шукала в сумці телефон і також говорила: «Так, мам, що знову?», – а потім злилася і чекала, коли закінчиться ця невчасна розмова. Знову мене запитують, чи тепло я одягнена, чи купила таблетки, які по телевізору рекламували (про них сказали, що вони просто чудодійні), чи пам’ятаю я, що онукові не варто пити кока-колу і їсти чипси.
Я сама знаю, які ліки купити, і я знаю про шкоду чипсів і газованої води. Я давно доросла, а ці розмови з мамою перетворюють мене в безглузду школярку, і це дуже злить. Думала я так часто, поки одного разу на зупинці не побачила, як жінка, моя ровесниця, плаче, погладжуючи телефон. Я подумала, що вона сумує так за зламаним телефоном, так він начебто не з дорогих. Намагаючись бути тактовною, тихо запитала: «Вам чимось допомогти?»
Жінка підняла очі і, вибачившись, сказала, що задумалася і забула, що знаходиться на вулиці. А ще сказала, що їй вже ніхто не допоможе. “У вас щось трапилось?” – продовжувала я співчутливо, бо бачила – жінка явно переживала не через нісенітниці, і мені хотілося якось підтримати її. І вона розговорилася: «Мами вже місяць немає, а я все чекаю від неї дзвінка. Вона щодня о 8 ранку дзвонила, питала про якісь дурниці. Я, часом, ледь стримувалася, щоб не накричати, особливо у вихідні (хотілося виспатися, а вона …).
Раптом жінка знову заплакала. У мене стислося серце, а вона продовжувала: «Я ж знала, що вона прокидається дуже рано, годині о п’ятій, і три години терпляче чекала, щоб зателефонувати мені, думала, про що запитати, щоб не розлютити мене. Я ж так дратувалася, що вона говорить про всякі нісенітниці! А їй просто потрібно було відчувати себе моєю мамою, як і раніше потрібною мені. Ну чому я цього раніше не розуміла?»
Тут і в мене очі намокли: «Господи, я ж теж колись не почую більше мамин голос, і багато-багато років мене ніхто не запитає про те, чи тепло я одягнена, не нагадає про шкідливі чипси та колу. Я більше не буду відчувати себе школяркою, я буду дорослою, настільки дорослою, що буду жити без мами. А як без неї?!»
Мороз пробіг по спині такий, що аж зуби звело. Я тремтячими руками насилу знайшла в сумці телефон, набрала номер: «Привіт, мамуся …» У голосі матусі прозвучала тривога: «Так, доню! Щось трапилося? Ти що плачеш?» Ну як вона це відчуває? Я ж так старалася здаватися веселою. Похапцем сказавши, що все добре, запитала, як називаються таблетки, про які напередодні вона говорила, мовляв, забула, вилетіло з голови. Мама з готовністю повторила, а я, подякувавши, попросила її дзвонити частіше, а ввечері пообіцяла сама їй зателефонувати.
Жінка на зупинці подивилася на мене якось особливо тепло: «Ви розумниця, а я ось … Завтра піду в храм. Там є улюблена мамина ікона. Коли я стою біля неї, чую маму».
І ось сьогодні ця розмова в маршрутці. Ні, дорога моя попутниця, ваша мама не хоче «виносити» вам мозок. Вона і так дуже боїться вас зайвий раз потривожити, і їй зовсім не хочеться дзвонити через дрібниці, і сама того не відаючи, вона намагається знайти хоч якісь «важливі» причини для дзвінка – як може, як уміє, як виходить. Тому в її голосі стільки тривоги. Вона дуже старається показати вам, що не просто так дзвонить – у справі. Стала б вона просто так дзвонити?!
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Так вона самотня і хапається за розмову з вами, як за ниточку, яка утримує її на землі! Дорогі дорослі діти, не поспішайте дорослішати остаточно! Нехай ваші батьки ще довго-довго будуть поруч з вами. А для цього їм, часом, треба відчути, що вони як і раніше дуже потрібні своїм дітям.
Ви часто телефонуєте своїм батькам?
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Що змусило молодого хлопця забрати жити до себе літню сусідку?
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
Відмовилася дати зовиці грошей на лікування дитини, вже накипіло. Вони ще колишній борг не повернули. Думає, що ми ті купюри малюємо чи що?
У Ігорка злипалися очі. На дворі стояла ніч. Тато на кухні ходив туди-сюди. Мами досі не було
Чи вмієте Ви бути поруч зі справжнім чоловіком? Стаття, яка відкриває очі!
Художник-самоучка перетворює металеве сміття в неймовірні скульптури
Чудова притча про заздрість. Прочитайте, у цих словах стільки мудрості!
Справжня любов виглядає ось так, що б там не казали
– Люди, схаменіться. Ви хочете відібрати в хлопчика ті мізерні крихти? Ваші діти набагато кращі за вас. Вони навчилися співчувати та робити добро
“Мамо, не забороняй мені плакати”. Важливе нагадування всім батькам!
Ніколи не ігноруй ці 10 важливих символів уві сні …
7 прихованих послань долі, на які варто звернути увагу кожному
Рецепт маринованих огірків та помідорів в одній банці. Скільки не заготовиш, завжди мало
Дивовижні рослини світу, про які вам не розкажуть на уроці біології
