«На добраніч, мамо!» – кажу я, дивлячись в темне небо, і цілую хрестик на грудях. Мені 12 років, місяць тому померла ти, моя Мама. В останній день, коли я бачила тебе живою, ми довго сиділи, обнявшись. Ти знала, що у тебе завтра операція, і не хотіла мене цим турбувати. Я йшла від тебе, думаючи, що скоро тебе побачу, а ти потайки зняла свій хрестик і попросила передати його мені, якщо раптом що …
Я – дитина, у мене немає людини, кому я можу себе розповісти. У мене немає слів, щоб передати весь мій біль. У мене повні сліз очі щовечора, коли я одна, і стіни мовчать … мовчать про маму, яка тут більше ніколи не з’явиться.
Я пам’ятаю, як не хотіла з тобою говорити по телефону. Тому що мені було боляче від думки, що ти там, в лікарні, одна, а ми тут – вдома. Пробач мені!
Я пошила тобі фартух на День народження, але так і не подарувала його тобі. Мені хотілося, щоб ти приміряла його вдома, на нашій кухні, а не в коридорі лікарні. Радість від дарування відкладалася мною в загальний мішок радості від твого повернення додому. Відтоді у мене багато відкладених радощів в житті. Всі вони просякнуті сльозами.
Я не знаю, як жити далі. Я ходжу в школу, отримую «п’ятірки», зустрічаюся з друзями, ходжу в танцювальний гурток, але нічого не заповнює цю ДІРКУ. Цей біль, схоже, назавжди зі мною.
В день твоєї операції була репетиція мого танцю. Маленька дівчинка раптом закричала під час репетиції: «МА-МААА! Йди сюди!”. Я вперше замислилася: адже, можливо, я ніколи вже не скажу «Мама!». Сльози підступили до горла, ноги підкосилися, голова почала крутитися: «Ні-ні! Мама завжди буде поруч!»… я ревіла, довго, гірко, всім тілом. Це ж було місяць тому, а здається, що так давно. Час ніби сповільнився, коли ти пішла …
Я – дитина, багато я ще роблю інстинктивно, просто тому що в мені зашитий інстинкт самозбереження. Я дивлюся в небо і говорю з тобою: розповідаю, як важко татові, як боляче мені, що навіть наш кіт тебе шукає і кличе … Я завжди кажу тобі, як я сильно тебе люблю, що ти для мене – найближча людина. Я знаю, що ти не відповіси, але я відчуваю, що ти поруч і тривожишся за нас.
Я – дитина, і я вірю в чудеса. Ти часто мені снишся в білій нічній сорочці, тій самій, в якій ти завжди приходила мене поцілувати на ніч. Сорочка з фланелі – м’яка і тепла. Як ти сама! І пахне чистотою! Напевно, так і виглядають ангели. Я прокидаюся найщасливішою після снів про тебе!
Я дивлюся на себе в дзеркало, роздивляюся твої фотографії, і мені до сліз прикро, що я на тебе не схожа. А коли тітка каже, що вся моя міміка – це міміка твоя, мені дуже радісно. Ніби ти все ще живеш на моєму обличчі.
Я збираю всі твої фотографії в свій тайник, прошу родичів подарувати мені фотографії з тобою. Я часто розглядаю свої скарби і плачу … Я жадібно слухаю всі розповіді про тебе від тата, твоїх друзів і намагаюся все-все запам’ятати. Залишаючись наодинці з собою, я знову і знову їх повторюю в голові.
А одного разу мені раптом стає дуже погано! Тому що я почала забувати твій голос. Це нестерпна туга тримати в пам’яті те, що вислизає, але те, що тобі потрібно як повітря. Чому так, Мама? …
Я – вже студентка. Я поспішаю на іспит. Перед виходом з дому я завжди дивлюся в небо і прошу у тебе благословення. Я хочу, щоб ти мною пишалася! Я отримую червоний диплом і шепочу в небо: «Спасибі, Мамочка!» …
Мені 24. Я вперше одна їду на поїзді в невідомість. У мене співбесіда в Києві. Уже загасили лампи купе, затихли пасажири, я дивлюся в зоряне небо, яке визирає з-за дерев: «Мамочко, будь ласка, будь зі мною, щоб не було так страшно» …
Мені 27. Помер тато. Я дивлюся на двох ворон на паркані мого нового будинку і думаю про вас, мої улюблені батьки. Можливо, це ви прилетіли подивитися, як я тут одна поживаю. Мені гірко! Нехай вам буде добре на небі разом! Позаду немає ВЖЕ нікого, а попереду поки нікого. А наді мною – вічність. Вічність з ангелів, де два ангели – тільки мої.
Перше УЗД. Мені страшно, мамочка! Я уявляю, що ти сидиш поруч зі мною і тримаєш мене за руку, і страхи йдуть. «У мене буде донечка! Ти станеш бабусею!»
«Мама, ти ж ніколи не помреш?» – питає мене моя п’ятирічна донечка. Вона знає, що бабуся ангелом літає на небі, любить її дуже і охороняє від бід. «Я завжди буду у твоєму серці, мила. Я завжди буду тобі допомагати! Де б я не була! Тому що наші відносини – назавжди!»
Цінуйте своїх близьких, поки вони поруч з вами!
