– Знаєш, ми не в праві судити, але я все одно ніяк не можу збагнути: його матінка – така підла жінка. Вона стільки бруду говорила, стільки зла наробила для своєї ж родини, а йому хоч би що! Ніби не бачить нічого. Ніби засліпила його материнською любов’ю.- бідкається Віра Григорівна. – Найкращий у світі син. Вона йому сім’ю рушить, а він їй гроші дає, ліки купує, продукти привозить, проблеми вирішує. Тільки вихідний має – одразу до неї на дачу. А як у матері день народження, то відгул одразу бере. А Тетяна моя з сином вдома залишилися.
– А що так? Невістку з онуком не кликали? Чи погано почувається? Вона ж другою дитинкою вагітна зараз, так?
– Так, але почувається пречудово. Вона тільки на 5 місяці. Тож не в тому справа. Зі свекрухою вона не ладнає вже давно. Напевне, ще із самого початку не ладнають. З онуком Іваном моя сваха теж не дуже спілкується. А це ж рідна кров. Вона взагалі його життям не цікавиться. За тринадцять з гаком років бачила його всього декілька разів.
– Боже, а це чого так?
– Бо свекруха постаралася. Ще як Дмитро з Інною поженилися, вона одразу заявила, що моя донька вагітна не від її сина. Онук їй чужий і досі. Ще на виписці з пологового будинку, як глянула на дитя, так і заціпилася. Ми довго з того дивувалися, бо моя Інна точно знає, що чадо Дмитрові належить. А свекруха за своє: серце у неї, мовляв, не відчуло споріднення душ. Тьху на неї!
Заперечувати, що сваха Віри Григорівни людина дуже складна, не треба. Характер має такий, що не кожному дано його витримати. Тож не дуже й дивно, що нову рідню вона не злюбила. А кого така полюбить? Жаль Інни, бо дівчинка направду дуже спокійна, працьовита, доброзичлива. Ще й із сім’ї хорошої. Заміж виходила не дуже рано. Чоловіка любить. Хазяйка дай Боже.
Тільки був нюанс, який одразу перекреслив стосунки зі свекрухою. Заміж дівчинка виходила в середині вагітності – уже було видно живота. От мати чоловіка й взялася рахувати місяці. А потім дійшла висновку, що дитина точно не від її Діми. Син спочатку кілька разів просив матір заспокоїтися. Казав, що у вірності Інни впевнений. Звертався до мами і по-доброму, і по-злому. Результатів це не давало. І хлопчина змирився.
Ще перед одруженням свекруха сварилася з невісткою, підкидаючи їй варіанти, хто ж справжній батько дитини. Потім було весілля. Далі славнозвісна виписка. І постійно це відбувалося привселюдно. Ганьбила жінка Інну серйозно.
– Але і це не все! – вигукнула Віра Григорівна. – Через кілька місяців та принесла синові документ. Бог її знає, де вона те взяла. Дає йому і каже, що це результат ДНК. І там чітко пише, що він не є батьком дитини.
– А що за ДНК? Звідки? Справжня експертиза?
– А ми й досі не знаємо, що то було і звідки. У руки нам вона його не давала. Інна моя дивилася на цей цирк, а тоді не витримала. Взяла Дмитра і пішла робити справжній тест. Діма все відмахувався, казав, що й так вірить жінці і йти нікуди не хоче. Але моя доня наполягала. Зробили-таки. Отримали результати. 99,9%, що син моєї свекрухи – батько Івана. Після того Інна спілкуватися зі свекрухою перестала. Не хотіла більше чути брудні лайки і наклепи у свій бік. По сей день вони ворогують і не перетинаються навіть.
– Розумію. Сама б так вчинила на місці Інни.
– От і я про те ж. Тільки збагнути ніяк не можу, Діма з мамою після цього всього спілкується так, ніби нічого не відбувалося взагалі: уже тринадцять років поспіль їздить до неї, утримує її, грошей дає, допомагає. Дружину з дитиною самих кидає, щоб тільки матінці догодити. Не перечить, коли та всім розказує, що другу експертизу моя доня купила і це все чистої води брехня. Загалом, онук навіть не знає свою другу бабусю. І, може, це навіть на краще. Не дає мені спокою і те, що попри це все, Інна не злиться, що Діма матері догоджає, плюючи часом на неї так на сина. Каже, що мати є мати.
Дмитро думає так само. А ось його теща збагнути цього не може. Дивно це все якось.
Загалом Діма – хороший чоловік та батько. Він і сім’ю забезпечує, і любить Інну з сином. У домі може допомогти, гроші заробляє, не вимагає золотих гір від жінки – хороший такий хлопець, але життя на два фронти… Хто знає, чим це може колись обернутися і як скінчитися.
– Я вважаю, що він повинен обрати когось одного. – стверджує пані Віра.- Бо всім вгодити не вийде. Як кажуть, одним місцем на двох стільцях довго не всидиш.
На чиїй стороні Ви?
Чи правильно чинить Дмитро, дбаючи про всіх?
Можливо, йому і справді слід зробити вибір?
