Мамо, давай візьмемо його до себе, ну давай, йому ж страшно одному на вулиці». У плани Лариси абсолютно не входило заводити собаку.

Лариса з дочкою Марією поверталися з садку додому. Накрапав прохолодний весняний дощик, який потроху посилювався. Жінка покваплювала дівчинку, адже у них немає з собою парасольки. Та й після роботи вона була дуже голодна, ще вечерю треба приготувати. Лариса вже три роки живе з донькою сама, після того, як чоловік і тато проміняв їх на свою красуню секретарку, Марії тоді ледь виповнився рік. Добре, що батьки допомогли Ларисі купити невелику квартиру, так як чоловік її вигнав зі свого будинку, в якому саме Лариса навела красу і затишок, вкладаючи всі зароблені нею гроші. Але колишній чоловік, маючи можливість найняти дорогих юристів, довів суді, що Ларисі нічого не належить, а сам тепер тільки платить мізерні аліменти, не дивлячись на те, що він керівник великого підприємства. Це теж його адвокати постаралися.

Починати нові стосунки жінка навіть не хотіла, боячись ще однієї зради. А тепер вони поспішали у свою затишну теплу квартирку, як раптом Марія різко зупинилася, потім побігла до лавочки під’їзду чужого будинку. Це було повною несподіванкою для Лариси, вона побігла за дочкою, а та присіла біля лавки і почала гладити маленького мокрого тремтячого цуценятка. Коли мама підійшла, Марія зі сльозами на очах, попросила:

«Мам, давай візьмемо його до себе, ну давай, йому ж страшно одному на вулиці». У плани Лариси абсолютно не входило заводити собаку. Тому вона схопила дочку за руку і потягла в сторону будинку, кажучи, що їм не потрібна собака, що це велика морока, що з нею не буде кому займатися, що зараз почнеться злива і вони промокнуть.

І раптом її як обухом по голові вдарило. Від несподіванки вона так різко зупинилася, що Марія буквально вдарилася об маму. Лариса згадала, як в дитинстві її вела за руку мама і вони теж побачили цуценя. Вона тоді дуже мріяла мати собаку, але мама була категорично проти, і вона також тягла засмучену Ларису, говорила ті ж самі слова. А на тротуарі сиділо маленьке щенятко і теж плакало. Ці його очі, наповнені відчаєм і надією, довго снилися дівчинці ночами, примушуючи плакати в подушку від несправедливості в житті. Але з часом це забулося в щоденній суєті.

І ось тепер ці дитячі спогади несподівано спливли в пам’яті. Такі яскраві та реалістичні. Лариса озирнулася, щеня лежало на тому ж місці і дивилося їм услід очима, повними відчаю і надії. Жінка розвернулася і буквально побігла назад, тягнучи за собою Марію, яка не розуміла, що відбувається. Вона підхопила малюка на руки і скомандувала:

«Тепер всі бігом додому, а то простудитесь» і вони побігли сушитися, грітися і вечеряти у свій теплий будинок. Там щеня вперше добре поїло і отримало своє справжнє ім’я Дружок.

Минуло чотири місяці. В один день телефон Лариси подзвонив.

Це був колишній чоловік. Він почав говорити, що помилився, що даремно кинув кохану дружину і дочку, поміняв на жадібну і негідну дуру і те, що будинок його зараз виставлений на продаж, так як друга дружина вимагає поділу майна, а він хоче повернутися до своєї сім’ї, навіщо їм жити удвох.

Лариса мовчки слухала, поки у колишнього не закінчилися слова, а потім тихо і спокійно сказала: «Ні, вони не хочуть його більше бачити, тим більше, що їх тепер троє» і відключила зв’язок.

А далі довго милувалася у вікно, як у дворі грає її Марічка і гарний песик Дружок, який ніколи не зрадить.

Можливо, Ларисі варто було пробачити чоловікові в цій ситуації, як ви вважаєте?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: