– Марія, ти навіщо кота вкусила? Знаєш, як йому боляче зараз! Він навіть плаче. Майже людськими сльозами. Прийшов в нашу з бабусею кімнату і почав на тебе скаржитися. Сказав по секрету, що ти зла і жорстока дівчинка! .. Нам обом було боляче це почути про свою внучку …
Мій п’ятирічний нащадок мстиво примружився і кинув косий погляд на «донощика». А губи, майже з ненавистю, прошепотіли:
– Зрадник, Артем
Той, кого зараз звинувачували, швидше за все, вже забув про інцидент і мирно сидів при столі у мене на колінах, трохи мружачи медові очі. Але я розумію, що виховний акт потрібно довести до логічного кінця, тобто, до покаяння «злочинниці», а тому продовжую дівчину умовляти, намагаючись достукатися до милосердя в її душі. Але Маруся непохитна у своїй образі на «стукача», а тому себе тепер відчуває жертвою «суддів неправедних» і гордо мовчить.
– Ти, моя люба, поясни, навіщо ти це зробила. Я повинен зрозуміти мотиви твоїх вчинків, Марія Сергіївна, – зрушую я брови, хоча дуже хочеться зараз цілувати це пухке створіння мого сина і його дружини-красуні, теж, до речі, Марії.
Марія мовчить ще кілька миттєвостей, але відчуваю, що розповісти мені про все їй страшенно хочеться. Хоча б тому, що у нас з нею в родині негласний альянс: я завжди її прикриваю від батьківського гніву, а якщо вже хмари зовсім згущуються над її гарненькою голівонькою, то підхоплюю на руки і несу в нашу з її бабусею кімнату. За таке надійне «прикриття» внучка платить мені тим же: притискається до моєї щоки, крутить носом і тоном змовника шепоче: «Знову курив на балконі, діду? ..» Після цього загрожує мені крихітним пальчиком і продовжує: «Але я бабусі не скажу, щоб вона тебе не лаяла, ти не бійся …»
А зараз вона мовчить останні миті. І ось хвиля одкровення вихлюпується назовні:
– Ага, знаєш, діду! Він мене не слухав, коли я йому важливе розповідала …
– А що ти йому таке важливе розповідала? Невже нікому було розповісти, крім Артема? У тебе ж для важливого я є.
– Я і хотіла … Хотіла потім тобі розповісти. Тільки на Артемові порепетирувати, ну, щоб тобі все зрозуміло було … А він лежить собі, як король (тут чую інтонацію її бабусі) і навіть вухом не веде. Ось за це вухо я його і вкусила.
Потім сама себе перебила, роздратовано махнула рукою в бік телевізора, де знемагав від надуманих страждань якийсь оперний тенор:
– Вимкни ти його, діду! Ось, наприклад, коли ми так в садку кричимо, то нас лають …
Коли я виконав її прохання, вона, вже на тон нижче, продовжила:
– Ось, значить … Про важливе …
І знову надовго замовкла, задумалась, пішла у свої потаємні спогади і переживання.
– Я сьогодні з Валерою Раком … – мовчить, явно підбирає слово, – … припинила усілякі відносини.
Тепер моя черга мовчати, тому що знаю: в таких випадках не можна людину квапити, бо словами він хоче абсолютно точно висловити те, що зараз відчуває.
– Тому що він глумився наді мною і моєю родиною.
– І як же це проявилося, Маруся?
– Я йому, дідусь, сказала, що скоро у мене буде братик, що у нас в родині всі його чекають і що ми навіть ім’я йому вже придумали … Він запитав, яке. А я йому кажу, що взагалі-то стороннім поки говорити про це не можна, але оскільки Валера-то для мене не сторонній, то йому по секрету скажу: Іван …
І ось тут Марусині брови затремтіли, болісно зігнулися, і вона заплакала. Плакала вона так, як це роблять діти-актори у фільмах про дитячі будинки і круглих сиріт: голосно, зі схлипами і навіть стогонами. А сльози, сльози з очей найдорожчої для мене жінки лилися великі, «як перли благородні, підняті з дна морського».
У цей момент сам я, навіть не дослухавши до кінця цю моторошну сповідь, вже наважився на вбивство невідомого мені Валерія Рака, який насмілився довести до такого відчаю мій скарб. Навіть слова, від горя, ніякі мені в той момент на думку не приходили. Я тільки сидів поруч і гладив по голові свою Марусю. І чекав.
Горе закінчилося так само несподівано, як і настало. Королева душі моєї припинила потік сліз, одним рухом засунула на місце соплі, які вже з’явилися у неї над верхньою губою, і продовжила:
– Як почав він, дідусь, сміятися наді мною! Як почав сміятися!!. А потім каже: «Іва-а-ан! Це ви, чи що, всім сімейством своїм придумали ?! Іванами тільки дурнів в казках називають. Ось у мене брат, так брат!!! Його Георгієм звуть !!! А знаєш, як це ім’я перекладається зі стародавньої мови? «Землероб»!!!
Я аж розгубилася. А потім запитала його: «Це з якої ж, цікаво, стародавньої мови воно так перекладається?» Він трошки подумав, а потім каже: «З давньої … якої треба! Ось з якої!!»
А я тоді сказала, що «землероб» – це значить «селянин». Не дуже-то від Івана-дурника далеко. Тоді Валера мені каже, що це я сама «дурник», а «землероб» – це той, хто землю «ділить» і всім людям по справедливості роздає. Тоді я йому сказала, що зрозуміла. Землю ділить агроном, значить, молодшого брата Валерія можна кликати «Агроном» …
І знову замовкла моя берегиня сімейної честі.
Тепер вже я не можу стриматися і питаю, наплювавши на педагогічну стриманість:
– Ну, і що ж було далі? Після цих твоїх слів?
Маруся опустила очі долу і майже боязко продовжила:
– Далі? .. Він битися поліз …
І знову замовкла. Я ж відчуваю, яке глибоке мстиве почуття закипає у мене в грудях:
– І-і-і? ..
– Що – «і», діду? .. Звичайно, я перемогла. Не прощати ж такого …
Маруся на секунду задумалася, підшукуючи найбільш зневажливе слово для того, щоб назвати колишнього друга Валеру Рака, з яким вона з боями пройшла ясла і дві групи дитячого садка, що називається, пліч-о-пліч.
– … такого … покидька …
Сама злякалася того поганого слова, яке тільки що зірвалося з її губ, злякано глянула на мене і затиснула долоньками рот …У мене прямо від серця відлягло, коли я почув кінець цієї демонічної повісті. А тому і удав, що поганого слова, в запалі розповіді, яке вирвалося з прекрасних вуст моєї чарівної внучки, я як би і не помітив. Вона, підбадьорена моєю реакцією, закінчила потужним акордом на фініші:
– А я, коли додому з садочка прийшла, відразу ж в словнику твоєму прочитала: «Іван походить від стародавнього іудейського Іоанн і в перекладі означає «помилуваний Богом».
Знаєш, діду, я завтра тоді теж Валеру Рака помилую. І пробачу. Адже він такий нещасний – у нього брата «Агрономом» звуть …
Вам підняла настрій ця історія?
