– Маш, а ти для чого кота вкусила? Йому ж зараз боляче. Він навіть плаче, майже як людина! Прийшов до мене й почав розповідати все як було. Скаржився на тебе, але через сльози говорити нормально не міг. Не думав, що у мене така жорстока онучка.
Маша миттю примружилася та зиркнула на кота злим поглядом, мовляв, от ябеда!
Кіт вже, мабуть, давно забув про цей прикрий інцидент, оскільки спокійно засинав у мене на колінах, купаючись у ласці та любові. Проте я вирішив, що цю історію потрібно довести до логічного завершення, аби онука усвідомила свою вину, тому я продовжив:
– Люба, може ти поясниш, для чого таке зробила? Я просто не розумію причин такого вчинку.
Тон у мене був суворий, хоч я і страшенно люблю це рудоволосе дівчисько з пухкими щічками, які вкриті величезною кількістю милих веснянок. Марія трохи помовчала, а потім, зрозумівши, що я не збираюся відступати, все ж наважилася розповісти мені всю правду.
– А от знаєш чому? А тому що він мене не слухав, коли я йому важливі речі розповідала…, – ображено відповіла дівчинка.
– Машо, а чому ж ти йому розповідала важливі речі? У тебе ж для цього є я, – пролунала спокійна відповідь.
– Так я ж на ньому просто тренувалася, а потім тобі хотіла розповісти. І от я, з неперевершеним емоційним забарвленням передаю всі свої переживання та загальну ситуацію, яка склалась у мене в житті, а він просто дивиться в інший бік. Я не витримала такої байдужості до власної персони, от і вирішила викликати у нього хоч якісь почуття. Вкусила за вухо…
Марія сама себе перебила й махнула у бік телевізора, де якраз показували оперу:
– Дідусю, вимкни його, нема сил цей крик слухати. От чого коли ми в садочку кричимо, то на нас сваряться, а цього мужчину захоплено зал слухає? Несправедливість!
Коли я вимкнув телевізор, вона продовжила:
– Не от, про важливе… Сьогодні я вирішила припинити з Валерою Максимчуком всі стосунки!
Я вирішив промовчати, оскільки знав, що в таких випадках людині важко підібрати потрібні слова, аби виразити всі свої почуття.
– Він наді мною сміявся. І не тільки наді мною, а й над моєю родиною.
– В чому ж це проявлялося?
– Я розповідала в садочку, що скоро у мене з’явиться братик й ми усією родиною вигадували йому ім’я. Після цього Валера підійшов до мене та запитав, що ми придумали. А коли я сказала, що назвемо малюка Іваном, він почав сміятися. Сказав, що у казках так тільки дурнів називали. А от у нього брата звуть Георгій, що в перекладі означає “землероб”. Я спочатку розгубилася, а потім запитала в нього, з якої це мови, цікаво, переклад. А він сказав: “з давньо… якоїсь там”.
Вона взяла невеличку паузу, аби перевести подих, а потім продовжила:
– А потім я сказала, що “землероб” – це селянин, не дуже далеко він від Іванка-дурника втік. А потім він сказав, що він “Землю” “Робить”. А я сказала, що в такому випадку його можна звати “Агрономом”.
Після цих слів вона замовкла, а я не втримався й запитав:
– Ну, і що було далі?
Маша опустила очі, а потім сказала:
– Після цих слів… він битися поліз.
І тут вона знов замовкла. В мене у грудях стала підійматися неймовірна злість, але я стримував себе та продовжив:
– І-і-і?
– Ну що “і-і-і”? Звичайно, я виграла цей бій. Хіба ж можна таке пробачати? А я ж коли з садочка повернулася, то зразу пішла твій словник взяла. Там написано, що в перекладі з давньоюдейської мови Іоанн означає “помилуваний Богом”. Знаєш, я завтра Валеру теж помилую. Пробачу йому, він і так нещасний, у нього ж брата Агрономом звуть.
Як би відреагували у такій ситуації?
