Олену в школі недолюблювали. Учні постійно знущалися з дівчини. Насмішки викликала її нестандартна зовнішність. Криві ноги, великі губи та густі брови привертали увагу. А ще дівчина була із бідної сім’ї, що робило її ще більшим ізгоєм.
У силу свого віку й досвіду я почала краще розуміти Олену та її поведінку. Немає нічого дивного в тому, що вона погано вчилася, не була кмітливою чи міцною за характером. Адже доля дала їй багато випробувань, які не давали дівчині вирватися вперед. Не кожен впорається з батьками-алкоголіками, недоумкуватою сестрою та постійними проблемами зі здоров’ям.
Все життя до школи Олена ходила в поношеному одязі, а на очах у неї були перемотані скотчем окуляри. На випускному вона з’явилася в старій м’ятій сукні,
Після закінчення навчання пролунав останній дзвінок і всі однокласники розбіглися світом. Якщо більшість продовжували нагадати про себе, то Олена зникла з кінцями. Ніхто не знав, де вона і як склалося її життя. У селі подейкували, що дівчина переїхала закордон. Її батьки продовжували випивати, а куди ділася сестра – невідомо. Мабуть, я б про Олену навіть не згадувала, якби одного разу її не зустріла.
– Ой, Юлю, не буду приховувати: було важко. Після школи я вступила в інститут і паралельно знайшла собі роботу. Мені довго доводилося недоїдати і пити лише чорний чай. Одягалася я в старий мотлох, ти сама бачила. І лише після першої зарплати я змогла купити нові власні окуляри, а ще їжі на цілий місяць. Та все одно бідність переслідувала мене. Якось я виснажена сиділа на зупинці. Мені зупинився незнайомець і запропонував допомогти. Я погодилася, бо бачила в його очах жалість.
Юлю, тієї ночі я так добре спала, як ніколи раніше! Зранку зібрала речі, залишила на прощання записку і чкурнула геть. Та він не здався, а знову знайшов мене. Уявляєш? Ми трохи спілкувалися, а потім між нами виникла сварка. Я прогнала його геть і сказала, що мене не потрібно жаліти. Як не крути, але я зводила кінці з кінцями, а через жалість відчувала себе ще більш приниженою. Та він посадив мене в машину, відвіз в РАЦС і сказав, що випустить лише за умови, що я погоджуся стати його дружиною.
Олена на мить зупинилася й усміхнулася. Дитина на її руках була копією мами. Поруч стояло ще двоє малюків. Усі світленькі й голубоокі.
Зовнішньо колишня однокласниця досі була далекою від ідеалу. Проте тепер у неї були майстерно вищипані брови, вдало підведені губи, красива оправа окуляр і вкладена зачіска.
– Як звати діточок? – поцікавилася я.
– Таня, Юля і Дмитрик, – відказала вона.
На мить у повітрі зависла тиша, а потім Олена додала:
– Ти вибач, Юлю, що я так зникла…Ви з Олею добре ставилися до мене в школі. Однак я не могла більше тут залишатися. Сестру віддали в інтернат, а батьки продовжували пити. Не було тут в мене шансу на щастя! А та зустріч все змінила. І свекруха одразу мене прийняла. Ми з нею подружилися. Вона мене донечкою називає, а чоловік буквально на руках носить. Я запитую, навіщо йому була така замазура, а він лише мені компліменти у відповідь торочить…
Скажу відверто, що історія Оленки змусила мене розчулитися. Я так рада за неї! Після цієї розповіді мені навіть хочеться вірити в щире і безкорисливе кохання…
А на які думки вас наштовхнула ця історія?
