— Мати Божа! Максим! Негайно забери мого сина додому! Негайно! Ти говорив, що твоя мати — нормальна! А вона — безвідповідальна жінка

Станіслава Тарасівна поставила важкі сумки на землю і відкрила хвіртку. Стежка до будинку. Погладити Туза — безпородного, але відданого пса, який сидить на прив’язі біля будки. Завернула за ріг будинку. Двері, лавочка, сидить на ній хлопчик.

— Хлопчик, а ти чий будеш? — Станіслава Тарасівна усміхнулася дитині, поставивши сумки на лавочку, поряд з хлопчиком.

— Мамин. — зиркнув спідлоба хлопчик.

Відчинилися двері.

— Мама, ну нарешті. Ми з Олексієм тебе зачекалися. Давай сумки занесу. все поясню. Олексію, ходімо! — Максим обняв матір, взяв сумки і зайшов в будинок.

— Не піду! Я до мами хочу! — насупився Олексій.

— У будинок йди, кому сказав! — гаркнув Максим.

Станіслава Тарасівна провела гостей поглядом і зайшла в будинок слідом за ними.

— Мам, тут така справа. Аліса в лікарні. Олексія нема з ким залишити. Доглянеш? Мені на роботу треба, я і так півдня пропустив, тебе ще скільки чекав!

— Догляну.

— Спасибі, мам. Олексію! Бабусю слухайся! — не дивлячись на хлопчика, Максим дістав телефон, набрав номер, затиснув телефон між плечем і вухом, зробив невизначений прощальний жест і вийшов з дому.

***

— Ну що, Олексій. Давай знайомитися? Я — Станіслава Тарасівна, мама дяді Максима. — жінка простягнула руку хлопчикові.

— Я знаю, хто Ви. Мама каже, що Ви — погана. — насупився хлопчик.

— А звідки вона це знає, якщо ми з нею жодного разу не бачилися? — розсміялася Станіслава Тарасівна. — Ти сир любиш?

— Люблю. — кивнув Олексій.

— Мий руки, сідай за стіл. Зараз ми його зі згущеним молоком буде їсти ммм, смакота!

— Мама зі сметаною робить. І цукром сипле.

— Так теж смачно. Ванна — там, підемо покажу.

Провівши хлопчика, жінка помила руки на кухні і почала розбирати покупки, занурившись у свої думки.

Алісу, співмешканку сина. Станіслава Тарасівна не бачила навіть на фотографіях. Син не балував мати приїздами, з головою занурившись в гонку за матеріальними благами. Про те, що у Максима хтось з’явився, жінка дізналася від родичів.

— Познайомилася з невісткою вже, тітка Стася? Як ні? Макс її з дитиною взяв! — нетерпляче шепотіла в трубку Ірина, двоюрідна сестра Максима. — Ще й старша. Добре хоч квартира є, Максим до неї переїхав!

— Та хоч з 10 дітьми, аби порядна жінка була. — філософськи відмахнулася Станіслава Тарасівна від племінниці.

З дзвінка Ірини пройшло пів року, потім рік. Син так і не поспішав знайомити маму з обраницею. Під час рідкісних візитів Максима, жінка ні про що не питала. Треба буде — сам розповість.

— Одружився! Тітка Стася, Макс одружився! Вчора! Я сама тільки дізналася! — черговий дзвінок Ірини застав Станіславу Тарасівну зненацька.

— Я знаю. — розгублено сказала жінка.

Пліток не вийшло. Ірина розчаровано розпрощалася і поклала трубку.

— Одружився. Зовсім дорослий став. — сумно посміхнувшись, Станіслава Тарасівна полізла в сервант за вином і келихом. — Щастя вам, молодята! За вас!

Чуть-чуть пригубивши, жінка вилила залишки в раковину і прибрала вино на місце. Раз не сказав — значить, так було потрібно?

— Мамо, я приїхав! — через два місяці після одруження Максим вирішив провідати свою матір.

— Мої вітання. Їсти будеш?

— Ні, я ненадовго Ти як тут?

— А ти як? Як шлюб? — не стрималася Станіслава Тарасівна.

— Ти вже знаєш? Мам, не ображайся. Аліса не хоче з тобою знайомитися. Вважає, що вона за мене заміж вийшла, а не за мою сім’ю. Та й натерпілася вона. Там мати її колишнього — звірюка в спідниці. Навіть руки розпускала. Аліса просто боїться. Я їй казав, що ти не така. Дай їй час, добре?

— Гаразд. Як з племінником живеш? Ладнаєш?

— З Олексієм? Так я його і не бачу майже. На роботу — він ще спить. Я з роботи — він вже спить. Нещодавно 4 роки виповнилося. Хороший хлопчик. Мам, я чай не буду. Поїду, працювати треба. Дзвони, якщо що!

Подарунок на першу річницю шлюбу, вручений Максиму, повернувся назад зі словами «Нам нічого від вас не треба». Візити сина скоротилися до мінімуму — раз-два на рік.

***

— Я помив руки! — Олексій розчепірив обидві п’ятірні і показав чисті руки.

— Молодець. Давай за стіл, вже все готово. Тільки перемішати треба.

— Смачно! — облизуючи ложку, розплився в усмішці Олексій.

— Смачно. — погодилася Станіслава Тарасівна. — Ти вже в школі вчишся?

— Так, в третій клас перейшов. Канікули закінчаться, знову в школу. — зажурився хлопчик.

— А ти читати любиш?

— Ні. Я люблю мультики!

***

Пригоди капітана Врунгеля, Незнайки і Пітера Пена, Урфін Джюс з його дерев’яними солдатами, життя і страждання Івана Семенова. «Три товстуни», «Чорна курка або підземні жителі» …

До кінця першого місяця, проведеного у бабусі, Олексій захлинаючись зачитувався книгами. Він уявляв себе бравим капітаном або великим першовідкривачем.

Шашки, шахи, морський бій …Прополював майбутній врожай, поливав. Ігри з Тузом. Мильні бульбашки, та такі великі! За бабусиним «чарівним» секретом. 

Старий велосипед, який знайшов у сараї. Гонки по місцевих вибоїнах з дітьми, у яких немає свого акаунта на ютубі.

***

— Мам, привіт. Я приїду сьогодні, Олексія провідаю. Аліса хвилюється. Добре. Познайомитеся з нею нарешті — ми через відеозв’язок розмовляти будемо. Пиріг? Ні, не треба, я ненадовго.

***

— Бабуся! Я впав з велосипеда! Мені не боляче! Валерій сказав, що подорожник допоможе, що він завжди так робить! На нього плюнути треба було! — радісний Олексій вбіг в будинок.

Станіслава Тарасівна усміхнулася йому. Максим стиснув губи. І лише обличчя Аліси на екрані смартфона виражало вселенський жах.

— На якому велосипеді? Олексію, тобі ж не можна! Розіб’єшся! Ану, покажи ногу! — Аліса перейшла практично на ультразвук.

— Мама, привіт. Мені не боляче, чесно. Я ж не дівчинка. щоб через садна нити! — посміхнувся Олексій.

— Ногу покажи, я сказала!

— Добре. — Олексій прибрав подорожник з коліна.

— Мати Божа! Максим! Негайно забери мого сина додому! Негайно! Ти говорив, що твоя мати — нормальна! А вона — безвідповідальна жінка! Їй не можна довірити дитину, переконався? На гарматний постріл більше її НЕ підпущу! — продовжувала кричати Аліса.

— Мама, не лай бабусю, вона хороша! Я сам впав, всі падають. Вчора Славка гепнувся, весь лікоть обдер.

— Додому, я сказала! А з тобою, Максим, ми в лікарні поговоримо, коли приїдеш! До побачення, Станіслава Тарасівна. Я НЕ рада нашому знайомству і розраховую ніколи Вас більше не побачити! — зображення Аліси зникло з дисплея.

— Мама, ну навіщо ти це зробила? Куди я його подіну? Вдома одного залишати? — обурився Максим.

— Що «це» я зробила?

— Навіщо ти дала йому велосипед? Ти ж знала, що я приїду, що Аліса буде дзвонити! Ти спеціально, так?

— Максим, він — дитина! Садна і шишки — це нормально!

— Ти сама винна, мама. Аліса лежить в пологовому будинку. Не дивуйся, що після такої поведінки онука ти не побачиш. — Максим підібгав губу. — Олексію, збирайся, чекаю тебе в машині!

***

— Бабуся, я не хочу їхати! — Олексій вчепився в Станіславу Тарасівну, обливаючись гіркими сльозами.

— Ну що ти, тихіше, тихіше. Ми обов’язково ще побачимось! Ти обов’язково ще приїдеш! На, тримай, я тобі з собою книги зібрала. Ти читай краще, ніж мультики дивитися.

— Буду читати, це цікавіше. Я буду сумувати. — Олексій чмокнув бабусю в щоку, витер сльози і вибіг з дому.

Станіслава Тарасівна прислухалася — поїхали. І як тепер повернути життя в колишнє русло? Без дитячого сміху і морського бою, без мильних бульбашок і книжок на ніч?

Як ви вважаєте, чому Аліса так різко відреагувала на ситуацію, що склалася?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: