Я завжди прокидаюся рано. Люблю заварити кави, почитати. А тут раптовий дзвінок від свекрухи. Щоб ви собі розуміли ми спілкуємось телефоном лише, коли в когось День народження або важлива справа.
– Цікаво, що того разу? – подумав я і підняв слухавку дружини. – Алло!
– Миколо! Іра ще не встала?
– Ні. А треба її розбудити? Що сталось?
– Та батька поклали в лікарню. Стан різко погіршився. А попереду вихідні. Лікарів немає. Навіть аналізи не поробили. Передай їй це, коли прокинеться. Все буде добре, Василь допоможе.
Василь – їхній горе-син. Він закінчив медичне училище, але жодного дня не працював за спеціальністю. Попри це він примудряється ставити батькам діагнози, ще й лікування виписує.
Минуло вже три роки, з того випадку, як він батька майже на небеса відправив. Василь знайшов для батька поганого лікаря. Той так його лікував, але запалення легень не помітив. Добре, що у мене хороший знайомий працює лікарем. Він допоміг і свекор пішов на поправку.
І це мене найбільше в них дратує. Вони готові ризикувати власним здоров’ям, бо їхній синочок псевдолікар ніби щось знає. І цього разу не виняток. Та і минулого року схоже сталося зі свекрухою. Син так її лікував від застуди, що вона опинилася в лікарні. Мені навіть ніхто не сказав, де вона лежить.
Вони постійно відмовляються від моєї допомоги. Скажу відверто – це мене засмучує, мені неприємно. Але тепер я не збираюся нав’язуватись. Їхні родичі, нехай роблять так, як вважають за потрібне.
Я пішов вигулювати собаку. Дружині так і сказав, що більше допомагати їм не буду. Якщо вони не вчаться на помилках, то навіщо пропонувати.
Але мені страшно за свекра. Якщо той син знову нашкодить йому? Невже вони не розуміють, що є багато інших спеціалістів, які знають, що робити. Я просто не знаю чим все може закінчитись. Але напрошуватись теж набридло.
То може таки наполягти на своїй допомозі? Як би ви вчинили?
