Маю зараз 53 роки, а 5 років тому не стало мого чоловіка. Він був такою золотою людиною, що й словами не передати

Мені потрібна порада, щоб зробити правильний вибір. Я опинилася в складній ситуації і не хочу зіпсувати свої стосунки з дітьми, але про все по черзі.

Зараз мені 53 роки. Уже 5 років я вдова. Для того, щоб ви бачили повну картину потрібно сказати декілька слів про мого чоловіка. У нас були чудові стосунки, які розпочалися ще в університетські роки. Одразу після навчання ми взяли шлюб. З того часу я ніколи не жаліла про свій вибір.

Ми пліч-о-пліч пройшли через усі життєві негаразди. Чоловік зробив все, щоб ми з дітьми не тинялися по гуртожитках, а мали власне житло. Зізнаюся, що з двійнятами було не легко. Адже це подвійні витрати та відповідальність. На той момент у нас не було можливості купувати памперси чи прати одяг в пральній машинці. Та чоловік зі всім допомагав. Він вставав до немовлят серед ночі і робив усе необхідне по дому. Незважаючи на усі труднощі, я відчувала себе в безпеці. Це було справжнє жіноче щастя.

Через чотири роки після народження двійнят у нас з’явився ще один син. Наша сім’я збільшилася. Мій чоловік був чудовим батьком, якого діти завжди обожнювали. Я не могла натішитися, що у нашому житті все так чудово склалося. Та коли чоловіка не стало, ми довго не могли змиритися з цією втратою. Якщо старші доньки мають свої родини і можуть відволіктися, то молодшому синові було важче. Він був дуже близьким зі своїм батьком.

І мені було не солодко. У перші роки був пригнічений настрій, що негативно вплинуло на здоров’я. Зрештою, я зрозуміла, що потрібно вертатися до нормально життя, принаймні заради дітей. Я почала все частіше виходити на прогулянки в парку. Одного разу я познайомилася там з чоловіком. Два роки тому загинула його дружина. Через те, що у нас було багато спільного, ми швидко знайшли спільну мову. 

Спочатку ми просто спілкувалися і підтримували один одного. Та несподівано все переросло у щось більше. Між нами зав’язався роман. Звичайно, що перший час мене мучили докори сумління з приводу нових стосунків. Згодом я змогла прийняти ситуацію і трішки заспокоїтися. Однак своїм дітям я так і не наважилася про це розповісти.

Та три дні тому Андрій запропонував мене з’їхатися разом. Я зраділа такій ідеї, але потім почала хвилюватися про те, що подумають мої діти. Мабуть, дочки з сином не зможуть зрозуміти мене, адже я кохала їхнього батька, а зараз з іншою людиною. Тим паче син так любив свого тата. Вони не пробачать мені такого вчинку, а то й гірше — перестануть зі мною спілкуватися.

Я впевнена, що Андрій знайшов би спільну мову з моїми дітьми. Однак я не знаю, як вони відреагують на такі новини. Можливо, ви також засудите мій вчинок. Все ж, я хочу запитати, що мені робити у цій ситуації? Як поговорити з дітьми і які слова підібрати? Мені не хочеться залишитися самотньою до кінця своїх днів, адже доньки давно живуть своїм життям, а син також нещодавно одружився.

Що ви можете порадити жінці, яка опинилася в такій ситуації?

Content Protection by DMCA.com
Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: